Розділ перший

Розпочалося все доволі просто, це був звичайнісінький вечір неділі. Кейтрін вирішила лягти спати раніше, щоб не проспати школу. І ось, поцілувавши наніч матір, вона уже в ліжку. Саме ж ліжко, стояло рівно навпроти широкого вікна, у кутку. Збоку від нього були двері в кімнату. Праворуч від вікна висіло декілька картин. На них були зображені пейзажі, весняний ліс, глибини океану, зорі. Ліворуч від вікна стояли простора шафа та письмовий стіл з комп'ютером. Це були досить специфічні меблі, вирізблені візерунки та старовинний вигляд надавали їм особливого шарму. Стіни в її кімнаті були тілесного кольору, який їй так неподобався. Її улюбленими кольорами були синій та зелений. Саме ж вікно було дійсно великим, майже на півстіни. Рама виконана у тому ж стилі що й меблі. На підвіконні стояла пара кімнатних рослин, що все частіше ховались за пишною шторою коричневого кольору. Вікно було відкрите. Кейт полюбляла вдивлятись у нього перед сном. Однак, сьогодні вона навіть не глянула у нього. В її голові вирували різні думки. Про проект, що вона готувала на завтра, що вона вдягне у школу, вечеря та присмак часнику у печені. Серед цієї купи була думка і про нього. Таким чином, вона ще довго не могла заснути, крутилась то туди, то назад. І ось її повіки важчають і ледве зімкнувшись, відкриваються знову. Кейт відчула чийсь пронизливий погляд, знайшивши в собі смлливість повернути голову вона побачила лише порожнє вікно. Більше її не тривожили до самого ранку.

Ранок видався доволі звичайним. Поснідавши, вона взяла свої речі й пішла. Школа, випускний клас. Однокласники не надто любили її, Кейт була білою вороною. Та і друзів, як таких, у неї не було. Просто, обмежене спілкування з деякими людьми, не більше. Нудно і одноманітно проходили уроки. Вона отримала "відмінно" за той проект, що готувала учора, але до кінця дня її заполонили смуток та спогади. Через це, вона віправилась у парк. Насправді, чудове місце, красиві доріжки викладені округлою бруківкою яка позеленіла покрившись мохом від часу. На ній лежало багато пожовклого листя. Доріжку відрізала від трави невелика залізна огорожа, яка була майстерно викувана з найрізноманітнішими візерунками, які обвила виноградна лоза. По обидва боки від паркану розкинулись, колись зелені луги, які нині покриті ковдрою з листя. Безпосередньо біля огорожі, неподалік і на лугах стояли дерева. Деякі з них були ще молоді й невеликі. Більшість же, були старими й розлогими, достатньо щоб покривати своєю кроною доріжки й луги. Бували й дійсно рідкісні, вікові дерева. Вони були настільки величезними, що під одним із них, у самому центрі парка розташувався невеликий майданчик на краю якої, в альтанці стояв старий рояль. На ньому могли грати усі бажаючі. Не дивлячись на те що слухачі не розміщувались безпосередньо у альтанці, на самому майданичку була облаштована імпровізована трибуна у вигляді декількох не менш старих лав, а від дощу їх надійно ховало дерево. Так було і цього дня, йшов дрібний дощ. На роялі грав самотній музика, однак його майже ніхто не слухав. Звучала чудова мелодія сліз, Кейт любила Дебюссі. Краса осінньї природи чарувала її і вона просто сиділа насолоджуючись музикою душі й симфонією барв. В її житті не вистачало фарб. Весь час одна й та ж сама сіра одноманітність. Дім, школа, домашня робота, хатні турботи, сон, школа, дім… Лиш музика, природа, мистецтво й кохання дарували їй частинку щастя. Однак, музика раптово стихла. Коли вона повернула голову у бік самотнього музиканта то побачила як той, іде геть тримаючи за руку юну дівчину. Її знов заполонили спогади, як зовсім нещодавно вона зустріла самотнього музику, той грав дійсно чарівну мелодію. Як вона закохалась у ті звуки, як приходила туди щодня, як музикант ніби не помічаючи ні її, ні цілого світу творив свою чудесну музику. Так-так, саме удесну. Коли він грав її то в парку відбувалися справжні чудеса. Саме повітря наповнювалося п'янким ароматом кохання що здатне було розтопити найхолодніші серця. І як одного разу вони познайомились, як гуляли цим парком, як він грав їй у цій старенькій альтанці, поки вона зачаровано його слухала. Як він подарував їй срібного перстня з чаріним місячним каменем. Його не дарма так назвали, цей, дійсно чарівний камінь блакитного кольору, насправді випромінював світло під місяцем. Згадала вона, і як викинула його в озеро, в той самий злощасний день. Від цих спогадів серце Кейт заполонив ще більший смуток. Вона вирішили піти додому, кинувши самотній рояль в осінньому парку. Кейт намокла йдучи додому, там її чекала мати. Батько загинув коли вона ще була маленькою, восьмилітньою Кейті. Вони жили на другому поверсі старовинного, двуповерхового будинку на старій, вузенькій вуличці. Це було вдивовижу гарне місце, особливо в цю пору року. Сама вуличка вимощена дрібною бруківкою. Красиві будинки у стилі українського бароко. Здавалося, ніби час не владний над ними. Ось, все ті ж самі акуратні дерева перед будинками, грають барвами й шепочуть свої секрети вітру. А ось, ті мальовничі візерунки на фасадах будинків, які возвели, колись, майстри архітектури вісімнадцятого століття. Ось і візерунчасті лавки з кованого металу, скільки чудових розмов, історій, розповідей, зізнань, відвертих бесід і сварок було тут...