Розділ другий

Уже давно пробила північ, а Кейт досі не спала. Вона сиділа за комп'ютером, грала в ігри, слухала музику, спілкувалась… Аж ось, знову це жахливе відчуття, чийсь пронизливий погляд, прямо за її спиною. Вона довго не хотіла обертатися, але врешті-решт розвернулася. Однак побачила вона лиш пусте вікно, хоча це відчуття не покидало її до самого ранку.

Не маючи гадки про те, як вона опинилася в ліжку й заснула, Кейт почала свій новий день. Збираючись у школу вона помітила дивну річ, квіти на її підвіконні геть зів'яли.

— Дивно, адже я тільки учора їх поливала. — промовила вона, сумно глянувши на помираючі створіння.

У школі було неспокійно. Йшов перший урок, хімія. Молода вчителька — Валерія Олександрівна, показувала дослід з горючим снігом. Помістивши кришталик деякої речовини під сніг з холодильника, вона підпалила кисень що виділився у результаті. Досить гарне видовище. Однак, нічого особливого на уроці не сталося, він скінчився й учні пішли на інший урок, а саме — літературу.

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, — молода любов

З обійм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним і свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

Таким веселим, щирим і лагідним,

Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як перед злою не дрижав судьбою;

В твоє лице тривожно так гляджу, —

Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла мені,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Та в серці щось порвалось би на дні,

З очей би сліз потік полявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,

Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш не раз тебе видаю,

На мене ж, певно, й не зирнула ти;

Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —

Лице твоє прийдеться донести.

Перечитавши цей вірш, Кейт змінилася в обличчі і очі її сповинились бескінечною печаллю.

Аж раптом, за дверима у клас стало чутні чиїсь кроки, хтось увійшов. Повернувщись, вона побачила директорку з учителькою хімії.

— Минулої перерви з кабінету хімії зникли реагенти, хто це зробив? — Сказала директорка з ноткою злості у голосі.

— Я все одно дізнаюсь, краще зізнайтесь чесно, інакше винуваті будуть сурово покарані! — Наче дійсно повіривши в свої слова, з цілою симфонією злості додала директорка, після чого швидко пішла.

Література скінчилась, діти вже пішли на фізику, прозвучав дзвінок на урок, але не встиг він початись як у коридорі стало чутно гомін.

— Запишіть тему, а я поки сходжу й подивлюся в чому справа. — Сказав учитель фізики, Димтро Олегович і вийшов з кімнати. Усім було дане завдання, але ніхто не поспішав його виконувати, усі намагалися дізнатись одне у одного що трапилося, або хоч щось розчути. Аж раптом у двері увйшов Димтро олегович разом з ще двома учнями і зайняли свої місця. Після урока усі зібрались навколо хлопців розпитуючи їх про те що сталося.

— Володька стягнув ту фігню яку підпалювала хімічка. — Почав свою розповідь один з школярів.

— На наступній перерві він пішов до туалету й кинув її в умивальник, у воду і намагається сірниками підпалити. Чиркає-чиркає, а тут як рвоне! Ми то у сторонці стояли, а він...

— Що з ним!? — Крикнула якесь схвильоване дівча.

— Учителя швидку викликали, я чув як фельдшер казав що опіки сильні, обгоріли руки й лице, але жити буде.

— Його за це зі школи випруть! — Крикнув другий, обурений оповідач.

— Не випруть! — заступився перший. І так почалась сварка між учнями що продовжувалась ще пів дня.

І от нарешті, шкільний день скінчився і Кейт, як завжди глибоко у своїх думках, прямувала додому. На вулиці ж, легенький вітерець весело носив пожовлке листя з боку в бік. Її руде волосся стало розвиватися за вітром. У неї було гарне, шовковисте волосся що ледь звисали до плеч. М'які й витонченні риси худого, блідого обличчя. Очі ж її були кольору океану і здавалися просто бездонними. Тонкі й маленькі губи, з вух у неї звисали срібні сережки, вона любила срібло. Фігура у неї була струнка й виточена, худенькі, довгі ноги й тонка талія. Вона полюбляла носити недовгі сукні або сарафани. З верхнього одягу, звичайно ж гарне пальто, квітчастий шарф й аккуратний беретик.

Прийшовши додому, вона відчула себе погано. Мати негайно напоїла її ліками й уклала у ліжко. Кейт, сама того не помітивши, заснула.