Розділ Третій

Кейт сидить на берегу озера Клофо, що знаходиться на околиці міста. Навколо нього спорудженний одноіменний парк. В саме озеро впадає криштально чисте джерело що б'є зі скелястого пагорба. Це створює чудовий водоспад який знаходиться у невеличкій затоці через яку перекинуто дерев'яний місток. Там люблять юрбитися качки й лебеді що плавають собі туди-сюди. Так їх поведінка стає зовсім зрозумілою коли на мості з'являються перші люди охочі до кидання у воду хліба. Саме ж озеро не вирізнялося чистою водою, але вона була прийнятна для купання. Вздовж берега було висаджено багато дерев серед якиї і верба, що звисала до води, ледь її торкаючись. Поміж дерев в'ється звивиста доріжка, рівно навколо озера. Іноді, вздовж доріжки зустрічаються лавки з чудовим видом на озеро. Саме на такій, у цей день сиділа Кейтрін. Раптом, стало чутно чиїсь тихі кроки, поряд з нею сів юний хлопець. Молодіжна куртка, сині джинси, кеди. Вони сиділи й насолоджувалися заходом сонця не проронивши ні слова.

— Я тебе кохаю. — Прошепотів хлопець, але Кейт лиш мовчки лягла йому на плече.

— У мене є дещо для тебе. — Через декілька хвилин додав він і взяв її за руку. Так вони і просиділи увесь вечір, тримаючись за руку.

Коли уже почало вечоріти і на небі з'явилися перші зорі, хлопець сказав що йому уже час і відпустивши її руку пішов. Кейт же, лишилась самотньо сидіти на лавці біля озера. Вони дивилась на місячне сяйво яке було видно в воді, і лиш через декілька хвилин опустила очі на свою руку. У ній був срібний перстень з синюватим відтінком який, здавалось, випромінював світло у місячному сяйві.

— Справжня магія. — Промовила дівчина сама собі.

Вона прокинулась у васній кімнаті. Було темно, за вікном видно зорі. Кинувши погляд на годинника, вона побачила що вже за опівніч.

— Це все був усього лиш сон. — З бескінечною тугою й смутком в голосі, сказала Кейт.

На її обличчі проступили сльози. Вона уже не хотіла вставати. Та і сил у неї вже не було, вона все ще була хвора.

Прокинулась вона вже ближче опівдня. У кімнаті й за вікном панувало світло, а у повітрі витав аромат кави й вафель. На кухні її уже чекала мати зі сніданком — вафлі з кленовим сиропом. Снідаючи, Кейт раптом згадала свій сон, від цього її серце знов заполонив смуток. Аж раптом вона згадала ще дещо. Вікно власної кімнати й дивний силует у ньому. Щось геть не схоже на людину або що небуть взагалі.

— І присниться ж. — Промайнула думка в її голові і вона продовжила свій сніданок.

— Сьогодні підемо до лікарні. — Сказала мати, обідаючи навпроти неї. Кейт же мовчки погодившись доїдала свої вафлі.

Уже через годину вони вийшли з дому. На вулиці була тепла й сонячна погода. Нарешті, після цих похмурих дощових хмар. Від цього, у кейт покращився настрій я з'явився певний оптимізм, однак вердикт лікаря був невеселим. Пневмонія. Однак, мати й сама Кейтрін були проти госпіталізації й вирішили лікуватись вдма. Прийшовши додому Кейт прийняла свої ліки й стала займатися уроками. Так, непомітно для неї настав вечір. До них у гості мали завітати тітка з дядьком і її кузина, якій було всього три рочки. Дзвінок у двері й ось вони. Усі усілися за столом на кухні святкуючи зустріч. Вони їздили в Одесу на два роки по причині довготривалого відрядження брата матері Кейтрін.

— Кейті, як же ти уже виросла за цей час! Теперь прям справжня красавіца! — Уже на підпитку, голосно сміючись буянила тітка.

— Ну а женіх то єсть? — Продовжила вона.

— Ні. — різко й холодно відказала Кейт.

— Ну а подобається хто з хлопців у класі? — Продовжила наступ нетвереза тітка.

— Ні. — Не міняючи інтонації відповіла Кейт.

— Женіться тобі вже пора, може хвате на шиї у мамки сидіть?

— Ні.

— Ну а вчишься небось на двійки!

— Ні.

— А мамє помогаєшь? Чи одні гульки на умі?

— Ні.

— Напевно увесь час у інтернетах сидиш?

— Ні.

— Цеж у тебе ж вже випускний клас?

— Так.

— А поступать куди думаєш?

— Не знаю.

Ну а на кого хоч вичтись ти хочеш?

— На хірурга. — Набагато живіше промовила Кейтрін.

— Пф! На хірурга? Тоже мнє профєсія! — Бесцеремонно й галасно розсміялась тітка.

— Хороша професія. — Відповіла Кейт.

— Пахать там за копійки? Вже як на врача так на стоматолога! — Мудрувала тітка.

— Мені краще знати. — Стоячи на своєму сказала Кейтрін.

— Мені краще знать, дєвочка моя! Женіться тєбє надо, а нє на хірурга! Вон яка дєвка! — Не перестаючи іржати, балакала тітка.

Кейт мовчки встала і пішла в свою кімнату де уже сидія її кузина. Входячи в кімнату Кейт застала її за пильним спогляданням у вікно.

— Що там таке? — З милою посмішкою, сідаючи до дитини спитала Кейт.

— Дядя. — неуміло відповіла сестричка.

— Нема там нічого, ходімо краще ляльками грати. — Запропонувала Кейт і дістала іграшки своєї сестри. Так вони грали доки гості не пішли і Кейтлін сіла за коп'ютер марнувати час. Вже скоро їй стало зле і вона лягла у ліжко. Аж ось, лягаючи, вона повернулася до вікна і знов побачила там той злощасний силует. На цей раз, він ніби дивися їй у душу своїим криваво-червоними очима. Від цього Кейт заціпеніла безпорадно дивлячись йому у очі. Аж раптом, силует почав рухатись і ось-ось має увійти у кімнату. Аж раптом, з вікна у пав горщик із квіткою й гучно розбився об підлогу. Раптовий звук злякав Кейт і та шивдко увімкнула світло в кімнаті, але у вікні нічого не було. Горщик же упав від того що порив вітру раптово штовхнув незачинене вікно. Кейт з полегшенням закрила вікно і лягла спати, геть забувши про розбитий горщик.