Розділ п'ятий

Ця ніч була дуже неспокійна, вона то спала, то прокидалася. Їй було погано, їй снились жахи, мучили жар та нестерпний кашель. Кейт почала марити. Втративши відчуття часу, вона пережила ту ніч, але була надто знесилена щоб встати. Мати крутилась навколо неї, поїла ліками. Здається, навіть лікар приходив. Реальність розчинилась для Кейт і вона поринула у невідоме.

Ось вона, Кейт. Обличчя її тверде и не виказує жодних ємоцій, хоча на вигляд досі здається досить милим. Вона йде по шкільному коридору аж ось, її наздоганяє Джинні.

— Кейт! Привіт! Слухай, розмова є.

— Слухаю… — Холодно відповіла Кейт.

— Не тут, не зараз, давай у парку Атропа.

— Ага, добре. — Досі холодно й байдуже відповіла Кейтрін.

І ось, настала тапора, всі уроки вже скінчились.

— Як же не хочеться плестись у той парк… Гаразд, спробую якомога швидше… — Подумала Кейт

— І ось, вона прийшла у цей парк, але в призначеному місці, посеред парку під великим деревом, Джинні не було.

Раптовий дзвінок перервав її бурчання і змусив її вилити свою злість в телефон.

— Привіт, це я, Джинні. Вибач, але я не змогла прийти, мен тут, взагалі-то… Неважливо, бувай!

— Слухай, ти хоч… — Але злісні докори були перервані гудками.

Кейт була неймовірно обурена, вона просто сиділа на лавці і бурчала на свою подругу. В момент, коли її монолог на мить стих, вона почула те, що просто не помічала у пориві злості раніше. Наколо звучала чарівна музика. Глянувши в бік джерела цих звуків вона побачила стару альтанку з не менш старим роялем. На ньому грав юний хлопець в молодіжній куртці, синіх джинсах і кедах. Вмить її злість розчинилася в повітрі і вона лиш зачаровано слухала цю прекрасну музику не відводячи очей від її виконавця. В її душі в ту мить зчинилось щось неймовірне. Відчуття польоту, умиротворення, насолоди, спокою. Вона сиділа там вже дуже довго хоча й сама втратила лік часу. В її душі в той день усе перевернулоссь, а всерці її назавжди лишився відбиток самотнього музиканта. Ця ідилія продовжувалась поки хлопець не встав і не пішов собі у інший бік, навіть не помітивши дівчину. Кейт не йшла в той день додому — летіа на крилах щайстя й кохання.

Поруч з нею сидить мати, в її руках градусник.

— Прокинулась! — раптово крикнула мати.

— Але кейт лиш повернула голову в її бік і просто попросила склянку води. Їй було невимовно погано. Здавалося б їй боляче навіть дихати...

Навколо не було нічого крім порожнечі й всепоглинаючої темряви. Кейт стояла посеред єдиного променя світла. Аж раптом, почувся чийсь важкий подих і джерело цього звуку, крім того, дуже хрипіло. Аж раптом, в темряві з'явились ті самі очі. Кейтлін жахнулася й стала помалу відступати назад. Це створіння от-от увійде в світло… На мідлогу, край променя упала важка, закривавлена лапа. Його голова стала повільно входити у світло… Кейт побаила страшне створіння що нагадує пса. Вся його морда була закриввлена, кров просто лилась з його пащі, повної гострих зубів. Це створіння було велитенським, його голова була на одному рівні з головою Кейт, хоча було ясно що воно стоїть на чотирьох. Від побаченого Кейт зацепеніла, але здоровий глузд пересилив страх і Кейт ринулась тікати. Навколо була лише темрява, а позаду було чутно гучний стукіт лап цього створіння. Раптом, вона відчула сильний удар й пронизливий біль.

Поруч сидів лікар який про щось говорив з її матір'ю. Кейт було важко зрозуміти що вони кажуть, але стало ясно що мова йде про неї. Кейт слухала їх поки знов не втратила свідомість. Вона знову у тому ж парку, на тому ж самому місці. Вона знов слухала ту ж саму музику, у виконанні того ж самого музиканта. Але раптом гра припинилась і Кейт навіть не стала повертати голову бо вже знала що музикант йде геть.

— Добридень! — Раптово й голосно розірвало тишу це слово.

Кейт була ошелешена й повернувшись побачила усміхненого музику, який зпирався рукою на спинку лавки на якій вона сиділа.

— Мене звати Кайл. — не знімаючи посмішки з лиця, продовжив хлопець.

Кейт досі була розгублена і тому замість представитись, вона верзла щось геть неясне.

— Ну а тебе як звати?

— А я… Я Кейтрін...

— Яке чудове ім'я, мені воно дуже подобається. Я з ним зрідка стикався. Прекрасне ім'я для прекрасної дівчини. — Посміхаючись все ширше промовив музикант.

— Дякую. — Ніяковіючі відповіла дівчина.

— Я частенько тебе помічав тут. Здається ти тут була ніби щодня. Невже заради мене?

— Нууу… Тут парк гарний. — Все ще розгублено і червоніючи намагалась придумати вдалу відмовку Кейт.

— Мені теж подобається тут. — Сказав хлопець сівши поряд з нею.

— Чудовий осінній пейзаж. Знаєш, мені інколи не хватає барв у житті. — Продовжив Кайл, але Кейт лише мовчки з ним погоджувалась.

— Я знаю що тобі подобається моя музика. Мені теж. Я люблю творити її. — Сказав хлопець після чого ненадовго замовк.

— Ходімо, прогуляємось парком?

— Ходімо...

Тоді, Кайл схопив Кейт за руку й буквально потягнув за собою геть. Так, вони гуляли увесь день, говорили небагато, в основному насолоджувались красою природи.

— Давай сходимо кудись?

— Ну… Давай. — невпевнено мовила червоніюча дівчина.

— Як щодо кафе, біля входу в парк?

— Добре.

— Завтра опівдні. Чекай мене там. Подумаєш до того часу краще, ким же ти хочеш стати. — Посміхаючись сказав хлопець і відпустив її руку.

— Бувай.

— Бувай...

І музика пішов геть.