Останній розділ

Йде дощ. Закохана пара, хлопець і дівчина йдуть по бульвару прикрившись парасолькою. Вони мило говорять й обійнявшись крокують до осіннього парку. Здається, для них нема ні доща, ні метушні. Не існує нічого окрім них самих. Вони дивились одне одному у вічі не помічаючи цілий світ. Вірніше, кожен із них був цілим світом для іншого. Прийшовши в парк, вони зайшли до альтанки, у гості до старого роялю й хлопець став награвати мелодію дощу, а дівчина, лиш зачаровано слухала його. Дивовижно, як мало іноді треба закоханому серцю для щастя.

Так, симфонія їх сердець це маленьке диво на двох. У свій час, я багато думав, навіщо двум людям потрібне кохання? Вони потрібні для того щоб дарувати й примножувати одне одному щастя. Але нащо кохання якщо відносини між людьми можна і побудувати без нього? Бо без нього зщастя буде не повним. Тому я зрозумів що кохання це величний дар для обох, якщо почуття взаємне. В іншому випадку це страшне прокляття, вале лиш для одного. Жахлива отрута. Поки один живе — інший страждає. Але наших герої це не стосувалось. Вони були разом і були щасливі. Були.

Кайл жив у суворій диктатурі все життя і їх коханням було поривом, протестом проти насилля над особистістю. Подихом свободи й ковтком життя. Адже він завжди, всупереч усім хотів стати музикою, творити чудесну музику, кохати Кейт. Але щастя було недовгим. Одного разу, катаючись на човнах на тому самому озері, пара стала свідком того як перевернувся човен з іншими віпочивальниками, які уже явно були на підпитку. Кайл негайно стрибнув у крижану воду щоб урятувати їх, і допоміг залізти до свого човна одному, ось пірнув за другим, а ось пірнає і за третім… Його нема пів хвилини, хвилину, дві, вічність. Він помер на її очах. Цей жах назавжди викарбувався в її серці, цей біль і відчай...

Коли вона прокинулася одна, в холодному ліжку, з її очей упала сльоза, лише одна в честь їх розлуки довжиною в життя. Заснувши знову вона побачила ще сон. Як серед ночі, поки плакала, згадувала коханого… Зірвалася з ліжка і побігла до озера… До того самого злощасного озера… Прибігши до нього, під світлом місяця вона зняла з пальця срібний перстень і ридаючи кинула в воду. Там вона просто сиділа і ридала. думала про нього, про ту страшну втрату… Її душа розривалася і серце спливало багряною кров'ю...

Вранці мати Кейтрін зайшла в її кімнату щоб дати дочці ліки. Кейт ніяк не реагувала на матір і просто нерухомо лежала в ліжку. Фельдшеру чкий приїхав за терміновим викликом не лишилося нічого крім того щоб констатувати смерть. Пізніше, лікарі встановили причину. У неї просто зупинилося серце. Кейт померла прямо уві сні, вона не прокинулася і залишилася там назавжди. Лише срібний перстень з синюватим каменем залишився лежати на підвіконні.