Розділ шостий

Кейтрін все ще почувала себе погано, але вона вже могла міркувати і навіть сидіти. Мати розказала їй що та проспала весь день вчора.

— Лікар казав що твій стан погіршується, але сьогодні я куплю антибіотик який він прописав і тобі має стати легше.

Кейт все ще була знесилена і знова лягла у ліжко після того як випила гарячий чай. Вже через годину вона заснула.

Вона стоїть на роздоріжжі. Навколо стоять напівзруйновані селянські, дерев'яні хати. Усюди панують темрява й порожнеча. Лиш зрідка місячне сяйво пробивалось крізь хмари. Мертву тишу іноді розрізали чиєсь виття та свист вітру в сухих вітах дерев. Пролунав дзвін. Кейт пішла на звук і дуже скоро вийшла до старої каплиці. Зайшовши всередину вона побачила кинуту й напівзруйновану будівлю. Стіни потріскані, меблі розбиті, все покрито павутинням. З її першим кроком усередину дзвін припинився. Кейт просто стояла і розгладала розбиті вітражі. Раптом вона почула той самий подих. Та істота була поруч. У кейт виступив холодний піт і від страху скоріше забилося серце. Раптом, з дерев'яного люка, рознісши півпідлоги назовні вирвалось те саме чудовисько. Кейт одразу ж вискочила з каплиці зачинивши за собою двері и побігла геть звідти. За спиною вона чула вибиті двері. Каплицю що завалилась через зрйновану стіну. Жахливий рик того чудовиська. І такий знайомий, чоловічий голос:

— Кейт....

— Кейтрін....

— Я заберу тебе з собою...

І те як чудовисько вирвалось з під уламків направляючись у бік самої Кейт. Все бижче и ближче...

Першим що вона побачила прокинушись було сонце. Таке яскраве, сліпить очі. Дарує надію на краще майбутнє. В її кімнату увійшла мати.

— До тебе гостя. — З посмішкою промовила мама впустивши в кімнату усміхнене дівчисько з апельсинами.

— Привіт! Ну як ти тут! Ану прокидайся! — Дзвінко сміючись, подруга усілась в ліжко до Кейт постійно розштовхуючи її.

— Та встаю я, встаю! — з посмішкою на обличчі піднімалась на ноги Кейт.

— А я тут тобі апельсинів принесла, а ще в мене є мандарини й ананас. — Так же весело промовила подружка.

— Ананас? — Здивовано перепитала Кейт про фрукт що так її насмішив.

Ну… Він смачний, корисний і взагалі, веселий фрукт!

Після цих слів по дому рознісся веселий дівочий сміх. Подружки базікали, з'їли усі фрукти, навіть ананас, дивились фільм й розмірковували про важливі и не надто проблеми.

— Знаєш що я тепер скажу про Роулі?

— Що ж?

— Що він це найбільш самозакохане, жахливе, противне, бездушне, самозакохане і дурне створення на всьому світі. Всі люди як люди а він королева! — Висміюючи його образ сказала Джінні, чим викликала гучний сміх своєї співрозмовниці.

— Та ти тільки глянь! Усі інші нормально спілкуються, дружать зі мною, деяким я навіть подобаюсь. — Зразу почервонівши промовила Джинні.

— І взагалі, прикидаючись таким-сяким крутим він і не розуміє наскільки насправді він жахлива особистість і наскільки хорошими можуть ті, кого він принижує аби здаватись краще. В кінці кінців, такими темпами у нього навкруги лишаться лише такі як він, і от тоді він вже отримає по заслугах!

— Так, ти можливо права. Він може й не такий хороший яким здавася тобі, тож повір мені, ти в сотні разів краща за нього і він мав би бути вдячним за таке чудове дівчисько як ти, що примудрилося його покохати.

— Ти права Кейт. Від тепер і назаважди, урочисто присягаю цим плюшевим єдинорогом, що відтепер, завжди буду щаслива попри усі незгоди й зради! — Підвішись на ліжко й тримаючи в руках єдинорога, з майже серйозним обличчям і дуже серйозним голосом заприсяглась мила Джинні.

— Зради… — Вдумливо промовила Кейт.

— Ти про що?

— Знаєш, адже роулі ж знав що ти в нього закохана, йому розказав хтось.

— Невже? Адже я напевно знаю хто це. Як же це огидно, а ця гнила істота така привітна й добра, ніби нічого й не було. Від цього важко на душі. Взагалі, байдуже що він знає, жахливіше що вона мене зрадила, хоч я їй і повірила...

— Людям вірити не можна, вони двуликі й егоїстичні. В них нема нічого доброго, вони здатні на будь-яку жорстокість. Що їй дало те що вона мене зрадила? Їй від того щасливіше живеться? — Майже плачучи промовила Джинні.

— Не кажи дурниць. Дурненька моя. — Посміхаючись дивилась їй у очі Кейт, в намаганнях заспокоїти її.

— Не всі люди, от я наприклад, також жорстока і безсердечна?

— Ні, ти не людина.

— Ну а хто ж я тоді. — посміхаючись, жартома спитала Кейт.

— Ти янгол. — Після цих слів посмішка зникла й з обличчя Кейт після чого та, також вдумливо мовчала про щось.

У такому сумному настрої Джинні пішла залишивши свою подругу на самоті. Кейт знову стало зле. Лежачи в ліжку вона занурилась в солодкі сни.