Парфюмер

Самотня грань стрілою крізь життя.

Коли знаходишся на двох дорогах світу:

Одна веде у вічне забуття,

Не залишаючи на цій планеті сліду,

А інша пророкує відкриття.

Ти не посунеш грань — для всіх вона одна,

Лиш переступиш під свистки арбітрів.

Ти відіп'єш людських образ сповна,

Ти кинешся в міцні обійми вітру...

Так, зазвичай, розпочинається війна.

І не помітна більше та тонка межа,

Коли душа сягає заборони,

Коли рука торкається ножа,

І починаються безкомпромісні перегони —

Всі відступи назад затягує іржа.

А ти один, ти віриш, що ти — Бог.

Вони без тебе жили у незнанні:

Вели свій меркантильний монолог,

Не відаючи про палке кохання.

Вони горіли і вдихали смог.

Даруй їм пристрасть за солодку воду,

Нехай вдихають грішний аромат.

Нехай узрять твою потворну вроду,

Вітають божество під гул гармат.

Вони з'їдять тебе за цю примарну насолоду.