Демонові, що живе по сусідству

Скажи, чиє ти небо вкрав?

Кого ти залишив без світла

У темряві заблудлого життя,

Втікаючи від власного каліцтва?

Кого ти вбив заради почуттів?

Тепер ти можеш відчувати більше,

Того, що викликає біль,

Чи навіть написати вірші?

Зізнайся, тебе це веселить!

Ти ж бачиш, як вони страждають,

Коли їх мрії робляться як дим

І в небуття несамовито утікають.

Ти — не боєць, ти — просто паладін.

У вірності тобі немає рівних,

Бо ти лиш пес в руках госп́одарів,

Що за наказом лає гнівно.

Засни, упийся вічним сном!

Гарматний постріл не розтулить віки,

Поки уста промочені вином

Благатимуть божественнії ліки.

Тобі душа б намуляла кістки.

Не каяттям твоє життя умите,

Бо це буття хоч схоже на людське,

Чужими бідами і відчаєм убите.