Надихавшись класикою

Я, Котляревському Івану

І Чінтіо Джіральді теж,

Свою засвідчую пошану

Яка до них не знає меж

А ще Вергілію, Шекспіру,

Бо теж вони тримали ліру

Навчали і мене писать...

Як написав? Самі читайте

Хоч смійтеся, а хочте лайте

Та не лінуйтеся сказать...

* * *

Куди троллейбуси не ходять,

А лиш літають літаки,

Під сонцем хороводи водять

Дівчата чорні й парубки

Хто-зна, як звалась та країна

Та точно, що не Україна

Історія ж, бо не про це

Тут зовсім інша одіссея

Про мавра а не про Енея

Ось і послухайте таке...

Отелло мавр, ка"-зна-звідки

Був хвацьким парубком, авжеж,

Хоч пальма менша, ніж в сусідки,

Але й не бідував він теж

При екології поганій,

Був кепський урожай бананів

І маври стали голодать

Отелло, щоб його не з"їли

Сородичі, мов крокодили

Надумав звідтіля втікать

Та перед тим, як утікати

Потрібно добре знать куди,

Щоб випадково не зазнати,

Якоїсь гіршої біди

Це треба все обміркувати,

Який нарід, чого чекати,

Що люди п"ють і що їдять

То ж мавр, узявши атлас світу,

На пальму видерся велику

Став географію вивчать

Довідався де центр Європи,

Та що за люди там живуть,

Про те, що хоч бідують трохи,

А борщ їдять й горілку п"ють

Узувся в нові черевики,

Що личили йому до пики

Манатки враз свої зібрав,

Тоді поставив богу свічку

І в тую ж саму темну нічку

Із батьківщини дьору дав

В дорозі натерпівся страху

Такого, що й не розказать

І богу душу, чорту сраку,

Не раз готовий був віддать

Та обійшовши всі напасті,

Що чинять на кордонах власті,

(Вони в той час ловили гав),

Хоч мавр із переляку трясся,

Бодай би їх трусила трясця,

У центр Європи дочвалав

Облаштувався у столиці

Став торгувать розбагатів

І оженився на дівиці,

Білявці, так як і хотів

Хтось скаже, — ні, так не годиться,

Хіба для мавра наша киця?

Так це ж вона і нас ганьбить!

А хтось промовить — то дурниця,

Як гроші є, то й чорт згодиться,

Бо ж, воду із лиця не пить

Була гарненька Дездемона,

Усе що мала— все при ній,

Як та білявочка Мадонна,

Або як Тая Повалій

То ж мавр кохав вродливу дівку,

Як добру з перчиком горілку,

Як сало з часником кохав

Свій бізнес полишав партнеру,

А звали Яго ту холєру,

І швидко до дружини мчав

Та врешті-решт, від тих амурів

У Яго увірвавсь терпець

То ж він затіяв шури-мури,

Щоб мавра звести нанівець

Ввійшов в довіру Дездемони,

(Подарував їй дві ікони)

Частенько в хаті, в них бував,

Діждавшись слушної години,

Не гаючись ані хвилини,

Поцупив хустку, тобто вкрав

Хустинку — батік ексклюзивний

Отелло з батьківщини вввіз

І рарітет той старовинний

Дружині дав, щоб терла ніс

Його дала в дорогу, мати

Щоб було що невістці дати,

Як від свекрухи сувенір

Нехай невістка зберігає,

Бо хустка та оберігає

Сім"ю і хату, навіть двір

На зле у Яго, є наснага,

Хтів жінку скомпроментувать,

Аби ревнивий чолов"яга

До смерті міг замордувать

Сховав хустинку дома в схроні,

Потер спінілії долоні

І міркував собі, десь так —

В момент потрібний я підкину,

Оцю украдену хустину,

І мавр сказиться, як маньяк...

Як у Шекспіра, теж буває

Та тут, лиш схожий антураж

І в результаті постраждає

Вже зовсім інший персонаж...

Не все так сталось як бажалось,

Не так, як Ягу сподівалось,

Бо баба Ягова знайшла

У схроні підозрілу хустку,

Коли збираючись в відпустку,

Собі шукала барахла

Досхочу ревнощів наїлась,

Взяла міцний у руки дрин

І за дверима причаїлась ,

Чекає, де ж той сучий син...

Лунали зойки, аж до ранку

І стихли лише на світанку,

Та тут уже казати слід-

Живі всі головні герої

Кохаються собі, ті двоє...

От тільки Яго інвалід