Великий страшний чорний вовк і шоколадна вовчиця

ГЛАВА 1 Вітаємо в стаї "чорного клика"

Еліна!!! А ну швидше суди до поки моє терпения не зійшло на нівець — кричала маты та одночасье альфа волчица стаї волков перевертнів що проживали на Закарпатті. Особисто моя стая живе в самому серці Карпацьких гор і старається якомога менше спілкуватися з особами які не входять в нашу так сказати "родину", в яку мене як в паршивой второсортной драме не приняли. Ну що сказать, не влилась в суспільство, а це все через мою так сказать "бракованість". Ну по перше шкурка моя має гарний темний відтінок гарячої кави, а очі мають особливу палітру кольорів, щось середнє між карим та темно зеленим кольором, сама-по собі моя вовчиця виглядає гарно, я б навідь сказала мило, але поряд з іншими вовчицями я "тьм'янію", ховаюся на їхньому фоні. Авжеж, адже в усіх поголовно білосніжно-біла шубка та очі кольору безхмарного неба. Що ж на рахунок моєї комплектації, то… тут я прогораю по всім параметрам. Як що пухленька вовчиця викликає тьльки відчуття типу "мі-мі-мі" то мене як дівчину 20 ти років змушує тільки комплексувати, адже в мене не високий ріст, по людським міркам середньо статистичний, всього 172 см, але в оборотнів я просто крихітна, будьякому члену нашого клану я ледви дістаю до підборіддя (і це най нищі вовки !!!!!!), а сама комплектація мого тіла бажає кращого. В мене не великі груди Лише 1 й розмір ( і це при тому що мені 20 р. 20 років!!!!!) додайте пару кг зайвої ваги і отримаєте дівчину з темно коричневим волоссям до лопаток та, зелено-карими, великими очима ( єдина моя гордість), комплектаці мягкої ігражки, чи краще сказати улюбленої собачки сомотньої бабусі. Одним словом… куца!!! Просто позорисько для вовчиці, та ( до всього хорошого) я астматик. Ось так, інші ніколи навіть звичайним грипом не хворіють. Напевне тому мені ніколи не пропонували стати чиєюсь парою, тому я просто змирилася з долею самотньої вовчиці, проте в мене є двоє друзів, це звичайні воки— перевертнів такі як і усі,( правда щуплі та не мязисті ) моя краща подружка— Валька та кращий друг-Борька таємно закоханий в біло-куру Вальку, та не може зізнатися їй через свою стидливість ( ось так стидливиий вовк та вовчиця, Валя так само любить Борю). Мені самій подобався колись Сірий, але після того як я зазналась йому в почуттях він НАЗВАВ мене морською свинкою!!! Ох, який же це був удар нижче пояса. Тоді й я побачила який є насправді всіма любимий Сірий. Того ж дня він почав зустрічатися з Марушею ( беееее!!!!!). — Еліна!!! — упс це по мою душу, пора втікати, ато мама знову хоче щоб я пішла полювати з усією стаєю, а я є найслабшою в ній.

ГЛАВА 2. Спішу і падаю, або зустріч з великим, злим, чорним вовком.

Втеча провалилася, мати замітила мене одразу як тільки я вибралася з чагарників, там я ховалася від полювання в компанії стаї, але нічого, я живою не дамся, все одно не буду полювати з стаєю, втечу, сховаюся, а там, в самотності прогуляюся ....

— Добре мамо… я пробіжуся з вами — сказала я і зобразила саму покірливу моську яку тільки бачила, і бінго маман купилась.

— Хм, я рада що ти нарешті зрозуміла, що без стаї ми не виживемо, тимбільше така крихітна вовчиця як ти. — сказала вона, і потягла мене до місця збору.

Прийшлося йти в людській подобі приблизно хвилин 20 і то тому що я усіма правдами і не правдами відтягувала час. І ось настав момент коли я опинилася на цій злощасній поляні, хоча дуже симпатичній. Літом тут розквітає таке розмаїття трав що аж в голові паморочиться від цих запахів. І ось, ми, прості перевертні стоїмо і очікуємо коли до нас вийде наша альфа і бета пари. Альфа пара — мої батьки, хоча Олег не мій рідний батько, він прийняв мене і мою маму— Орисю коли мені було 2 рочка, того ж року через чотири місяці й народився Мирослав (Мир), раніше маленьке, чумазе, непосидюче хлопча, з білим, коротким волоссям. А, ось до речі і блиснула його біло-бриса голова та нагла моська.

— Ну що Еля, попалася, знайшла тебе наша маман. — ги-гикнув він питаючи мене.

— Так і знала що цети мене здав!!! — заверещала на брата я .

— І куди дівся той малий бешкетник?!

— А ти хіба не бачиш? Ось! стою перед тобою, хочу допомогти, а ти ображаєш мене! — відповів він.

— Допомогти? Тобто Ти прикриєш мене? — обнадіялась я, брат знає про неприязнь стаї до мене і нераз ламав носа наглим вовкам які приставали до мене, бо вважали" раз дефектна значить доступна" а тепер в свої вісімнадцять він на дві голови вищий за мене!

— Ага, я подам сигнал коли ти зможеш змитись без проблем. — Прошепотів він.

— ііііййййяяя!!! Я знала що ти на моєму боці, хоча іноді так і хочеться тебе придушити. — вякнула я не подумавши.

— Так значить, тоді тобі потрібно дорости до мого рівня, а тоді придушувати мене. Хоча коли це ще буде? Швидше я за тебе когось придушу! — сказавши це, він розвернуся кругом себе. Заду нього стояв симпатичний молодий хлопець 20-22 років, з копною білого волосся до пліч, що були зараз розпущенні .

— У-у-у… здрастє приїхали, невже нам, випала така честь зустріти самого Сірого !!? — глумливо сказав він і ще глумливіше вклонився.

— Сьогодні моя черга бути дежурним. Цього разу нові моделі, вони ще випробовуються так що обережніше з ними. — сказав Сірий та всучив нам по сумці .

— Якась гаденька усмішка була у нього. Ну… Коли віддавав нам сумки. — " може він зробив щось з моєю сумкою на потіху Маруші" — промайнула в мене не дуже весела думка .

— Залиш Елька. Сірий не настільки дурний щоб зробити щось з сумкою, він знає що це для Тебе небезпечно. Ти головне далеко не забігай, якщо щось трапиться клич, прибіжу, приповзу, прийду та хоч духом прилечу тобі на допомогу, але обідчиків порву!!!.. На циг словах він прогарчав. І стало так тепло на душі, бо знаю Колька мене любить і в обіду не дасть .

Тим часом ми почали готуватися. Всі ( в тому числі і я ) одягати спеціальні "халати" з яких можна легко вибратися в вовчій подобі, а потім таксамо легко одіти. Під "халати",

на голе тіло я закріпила спеціальну сумку, щось схоже на рюкзак ( як це принизливо звучить!!!!)для собак та звичайну поясну сумку для людей. Переважно ми туди клаемо свої документи, одяг ( чоловіки шорти, а жінки спортивний топ та шортики, ну щоб з голими задами не щиголяти ). В мене додається ще й інгалятор, а до одягу майка так як я не можу ходити полуголою перед чужими, як кажуть " я то за, але мій сором проти". Раніше ми просто привязували все до ноги, але були випадки коли наші вовки банально шпорталися, пардон — спотикалися об них і було вирішено носити невеликі сумки на боці .

Тим часом деякі вже стали вовками і почали збиратися до купи. Чесне слово біле царство якесь, всі поголовно білі, а я темний шоколад, прям біла ворона серед чорних!!! Хоча швидше навпаки, чорна ворона серед білих, во. Коли я підходила до стаї мені пересікли дорогу, наша не розлучна трійця в голові з Марушею. — О дивіться хто тут до нас забігла вогник!!! Та це ж наша бракована болотянка .!!! — прохохотала Маруша

— Бідненька, де ж ти так вимазала свою шкуру, що вона стала кольору бруду. — ляпнула Мар'яна.

— Ой ти що знову на болото бігала Леля. — просміяла Ната.

"Ну все, все інше я ще могла витерпіти, але не Лелю!!! Ненавиджу коли мене так називать. Я що лелека чи що, я вовчиця, хоч і не правильна але все таки вовчиця. " — подумала я, і… Різко розвернушись почала грибсти землю задніми лапами прямо на сомозадоволені біло-брисі морди вовчить. Напевне їхній виск був віднесений на сотні кілометрів Карпат. Закінчивши свою нагальну справу я, задоволена собою, почемчикувала в бік збору членів стаї, кали почула що хтось стрибнув. Я різко припала до землі, і трійка біло-брисих вовчиць пролетіла над мною, і ще добрих 3 метри прорила своїми мордами землю, і зупинилися тільки тоді коли збили Серого, який не вдачно проходив повз, та так і зависли хвостами вверх. Я б ще довго хі-хікала над ними, але стая почала полювання і брат гукнув мене.

***********

Ми почали наш біг, най сильніші вовки бігли с переду в тому числі і злочастна трійка та Сірий. Мир також міг бігти разом з ними, але він врозвалочку біг поруч зі мною, самою останньою.

— Варьки і Борьки щось сьогодні немає? — запитала я .

— Ну вони тобі самі все скажуть. — сказав брат, і відвів погляд.

Клянусь своїм шоколадним хвостом що він ( зараза така, ще й рідкісного калібру ), зараз міг влаштувати батил з крабом, тіпа хто червоніший.

— Тааак!!! Коли я повернусь вони мені все розкажуть, інакше вони знайдуть розбиті тухлі яйця у себе під ліжком!!! — поклялась бату я .

Далі ми ще пробігли метрів зо 5 і стая взяла слід великого, молодого оленя і тоді брат подав знак. Він не замітно швирнув передньою лапою кору, що валялася на землі до мене, тихенько пискнув. Це і був наш знак. Я розвернулася і сяганула в кущі малини і дочикавшись доки стая добіжить достатньо далеко, побігла в протилежну їм сторону.

— Нічого мені там робити все одно віджинуть геть від оленя не давши і кісточки. — сказала сама до себе я .

***********

Я бігла до свого олюбленого місця, до свого ставочка та верби що прикриває вхід в маленьку печеру, в якій я дуже любила бувати. Тут я почувала себе повноцінною і ніщо не заважало мені бути собою. Зненацька, я почала задихатися, в очах почало чорніти. Мене сягнула страшна думка — скільки я пробігла на такій швидкості, скільки часу взагалі я бігла, я ж забула віддихатися — з цими думками пропустила той момент коли щось велике, в три рази більше за мене, чорне та величезними іклами розміром з мій вказівний палець — стиснуло та повалило мене ( і так ледве трималася на лапах ) на землю. Я подивилася на… на це чудовисько ,і покрилася холодним потом .

— Боже— подумала я. — Це просто величезний, чорний як смола вовк !!!

Він в два щота мене порве як макака газету. Я і взвити не встигну.

— Ох!!! — тут мені зовсім стало зле. — Ось так не вмреш від кликів оборотня то вмреш від приступу астми. — сумно подумала я, і якось самовільно ( Чи що? Е ні, то не достаток кисню в голові справдився!!! Ну в крайньому випадку біс попутав!!!) я почала скиглити як вовча яке просить захисту, ласки, тепла та турботи у батьків. Ви б бачили морду цього вовчари у цю мить!!! Це було проста незабутньо, спочатку його різко перекосило, потім він схилив голову на бік під іншим кутом. Тоді він лизьнув моє чоло заспокоюючи мене та зліз з мене. Я спробувала встати, еле як тільки піднялася одразу ж підкосилися лапи і я ледве не впала. Але містер великий, страшний, чорний вовк вхопив мене за загривок і поволок мене як цуценя — мамаша в мою печерку. І тут то я офігіла!!! Вся печера наскрізь пропахла ним!!! Що ж це робиться, на нашій землі розмістився зовсім чужий вовчара, у нас під носом, і ніхно нічого не знає !!? — мені спала страшна думка.

— А якщо всі знають, а мені просто не сказали? А навіщо, хто ж може подумати що слабка вовчиця буде самовільно гуляти в лісі без чієїсь підтримки. А я знову напартачила!!! Ой мама !!!!

ГЛАВА 3 Знайомтесь Макс, або геть з моєї печери.

Що ж, здоровезний, надмірно нахальний вовчара таки приволок мене в середину печери, і навіть плюхнюв мене на купу сухої трави, — хм, як мило з його боку… якби він сам не плюнувся біля мене ,(!!!) і поки я непіднялася присунувся блище, поклав свої

лапищі на мої мініатюрні (проти його й по давно) лапки, та так ніби валуном їх придавило, зрушити їх з місця було не реально, а морду свою поставив мені на загривок, і вийшло так що… Хххххмммм!!! Та що він собі думає хіба він не вважає мене цуценям, яж навпроти нього саме так і виглядаю… немічною. А він вмостився так що мені прийшлося притулити свою мордочку прямо в нього на лапах і притулитися до його грудної клітки .

— А що? Уже вечоріє, стає холодно, а він така махіна що і в най гірші морози покривало непотрібно буде. І тут то я хотіла дістати батончик, щоб зхомячити в тихо-мовку, але сумка пропала!!! А з сумкою і ліки!!! Я вже почала вириватися, але в моєму стані вовчара тільки сонно забурчав. Так як між нами не було ніякого звязку то ми не могли спілкуватися телепатією. Я вхопилася за цю ідею як потопаючий за рятівний круг, і спробувала дотягнутися ментально думкою, протягнути ниточку звязку хоч до когось, але нікого поблизу не було .

— Вони напевне ще на полюванні, я повертаюся до них близько 5 ранку тоді все і закінчується і ввесь наступний день ми просто ніжимося на сонці в вовчій подобі. І так що року ми зустрічаємо осінь і завтра більшість вовків шукають собі пару, але тут уже не відкрутитися, явка обовязкова .

Я зновою силою спробувала вибратися з під цієї махнатої гори, в відповідь на це почула недовольне бурчання. І я напрягла сіру речовину в мозку згадуючи весь лексикон вовчої мови .

Я тихенько пискнуна що значало щось ніби " вибачте будьласка, не могли б ви відпустити мене до матусі, бо вона розсердиться" — і замітьте ні разу не збрихала, маман в гніві — буря миліше, після такого зайвий раз на очі боюсь показатися. На що мені й відровіли:

— А ти не завелика для того щоб вовчиця й досі за тобою як за вовчонком приглядувала? — насмішливо рикнув він.

У мене челюсть відпала від такої замітки. Це ж треба признати в мені вовчицю, і це притому що я можу вільно пройти під мим як по тунелю!!!

— Відпустіть мене, я хиленька, слабенька, маленька, пухкенька, інвалідка-волчиця. — почала давити на жалість я .

— Щось не бачу ніяких немічних вовчиць.! — серйозно відповів він.

— Відпустіть мене будь ласка, я загубила свою сумку, мені терміново потрібно її знайти. — і я зобразила саму жалібну моську яку тільки могла.

І… бінго, він здався.

— Добре, але я піду з тобою, і не сперечайся, ти ледве на лапах стоїш, і комусь треба пригледіти за тобою. — сказав як відрізав він. І я погодилася. Чим швидше знайдем сумку тим краще. Ми обшарили кожний кущ доки не знайшли мою злощасну сумку. Виявилося що коли я перестрибувала повалене дерево то зачепила кріплення сумки і воно відвалилося. Я хотіла детальніше роздивитися кріплення, але мені завадили. Вовчара різко сховав мене за своєю тишею настільки швидко, що я й пискнути не встигла, коли… я відчула до болі рідний та знайомий запах— запах мого братика Кольки. Він шукає мене, і зараз йде сюди! Я рішучо визгнула, але чорний амбал зло на мене подивився і коротко рикнув що переводиться тіпа як — " ні звуку більше, сиди тихо й не рипайся, інакше накажу!" Попередив він мене .

В мене очі чуть з орбіти не вилетіли від його слів, і тільки я хотіла помянути недобрим словом ввесь його рід та його заодно, як перед нами появився як чорт з табаретки, Колька! Він стояв навпроти нас і по його фізіаномії протікала така палітра емоцій, що актори німого театру стоять поодаль й нервово курять сигари й нервово косяться на нього. Спершу я побачила на ньому радість, потім шок який виражався витаращиними очима та відкритою щелепою яка ще трішки і буде валятися у його ніг. Через сикунду він був в строю і його морда виражала гнів, а очі страх за мене. Я хотіла підійти до брата, але в остоній момент одна дуже нагла морда вхопила мене за хвіст і повернула, наскільки я зрозуміла, на моє законне місце. Я припала до землі притиснувши до себе свої кінцівки чекаючи що мене загризуть, але вовчара зробив те що я нууу зооовсім не очікувала. Він лизьнув мене за вушком, просячи вибачення що злякав, та лизьнувши мій хвіст, саме в тому місці де прикусив, став над мною неначе захисник члена сімї якого скривдили, а той не може дати відсіч .

Я нервово косилася на мохнату, чорну як смола гору, з чорними очима неначе вугіль які залилися кровю в очікуванні мордобою, та з надією дивилася на брата (хоч він і досягав чорному тільки по холку, а Колька був не маленьких розмірів, але як кажуть надія вмирає останнюю.). Що і замітив вовчисько якому явно не сподобалися наші переглядки, і він просто-на-просто прикусив моє праве вуха і потяв його вверх, змушуючи таким чином зажмуритися і перервати гляділки з братом ( в людській подобі, це було б схоже на, те як мати тягне за вухо набідокурившого хлопчака). І ( Алілуя.нарешті!!) брат перестав притворятися стовпом, напрягся і загорив:

— Хто ти такий? Негайно відпусти вовчицю, вона належить клану " ЧОРНОГО КЛИКА" — сказав як відрізав колька.

— Мене звати Макс, я з клану " ЧОРНОГО ВОРОНА" що в раніше знаходився у США, але зараз шукаємо більш природні місця для нашиз вавчиць та вовчат — гордо проговори вовчара.

— Так ти не один тут? — видавив брат з себе.

— Поки ця вовчиця не попросила мого захисту, я був один, а тепер в мене повноцінна родина. Ні, я б навіть сказав— пара! — відповів чорний вовк

**********************************

Мої очі напевне повинні були вискочити з орбіт. Я дар мови втратила від сказанаго.

— "Коли, коли встиг записати мене в ряди своєї стаї. Я ВЗАГАЛІ НЕ ПРОСИЛА ЙОГО ПРО ЗАХИСТ!!! Я просто просила не чіпати мене, але хіба моя думка його цікавить!?."— відчайдушно почала " закіпати "сіра речовино мого мозку.

— Ее-е, а мене спитати забули? — образившись прошипіла я. — Чи я тут взагалі непричом. Як що — так, то я негайно повертаюся до дому!!! — випалила я.

— Ну що ти. Звісно що ти повинна бути присутньою. І так зараз ми повернимося до нашої печери. — сказав він так, ніби ми знайомі вже багато років, і я давно вже в усьому слухаюся його ( причому морда його така довольна що хочеться макнути його харю в багнюку!!! Ох як же він мене бісить!!!), а Колька так взагалі оторопів від наглості Макса і тільки через хвилину прийшов до тями.

— Так, ану швико відійшов від моє...

— Ні не відійду тепер вона частина мого роду, і я не маю наміру залишати цю вовчицю для вас!!! — спокійно прогарав Макс від чого ( особисто в мене кожна шерстинка дибки стала ) Колька невільно хотів відступити на крок на зад, але вчасно отямився та залишився на своєму місті .

— Тоді, скажи для чого тобі вона ( брат вперто не газиває мого імені. І я знаю для чого .) ?

— А для чого може знадобитимя молода вовчиця, сильному та зрілому вавку( зрілими вважають 50— ти річних вовків, мені тільки 20, зважаючи що в середньому років так з 550-700 то мене з натяжкою можна тазвати зрілою. Хоча соме в моєму віці вовчиці заводять своїх перших вовчат. Дя чоловіків якраз з 50— ти років дозволено мати перший виводок як кажуть " щоб дурь з голови до цього моменту вивітрилася", так що його відповідь мене зовсім не влаштовує!!!)? — із цими словами він лизьнув мою щоку ( Ох— з боку це виглядало так смішно. Бо для цього він зігнувся в троє .!!!!), і я не витерпіла цієї ноглості. Я почала вириватися, царапатися, кусатися та все було марно, він дозволив мені барахтатися в його лапах ще деякий час, але очевидно в нас не такі вже сталеві нерви ( читай: Я довела його до ручки, щось ніби токого" па— па розум — привіт ручка!!&quot, в нього дьоргнулося нижнє віко і тоді ВІН НА МЕНЕ ШИКНУВ!!! ШИКНУВ, НА МЕНЕ, ЯК НА НЕСЛУХНЯНЕ ВОВЧА!!! — Я випала з реальность від такої наглості відносно мене. Я глянула на брата з чітким проханням в очах — " Каструй цього дегенерата !!!" .

Брат прийняв до уваги моє прохання. Він єхидно подивився на мого обідчика і… Просто повалився зо сміху!!! Я глянула в гору на СМІЮЩОГОСЯ В УСІ КЛИКИ МАКСА!!! СМІЩОГОСЯ!!! РАЗОМ З МОЇМ БРАТОМ!!! Або я зїхала з глузду, або я взагалі нічого не розумію на цьому світі?

— Хе-хе, я вже думав ви зовсім забули про обіцянку. — шкірячись сказав Макс .

— Ти що, вовки мого клану тримають своє слово. — відповів Колька.

А я, а що я. Я лежу, блаженно усміхаюсь, і третього не розумію що відбувається. Мій ступор продовжувався доти, доки не побачила білу димку навколо брата, та вже гг моїх нічних жахів… Макса

ГЛАВА 4 ОБІЦЯНКА. АБО МІЙ ГЕРОЙ!

— Чорт!!! Вони перекинулися в людей. Вони що будуть вести переговори? І… Що за? — мене перебив маневр вовчари. В тілі люди, в чом мати родила він плюхнувся біля мене, і потяг свої загребущі клешні в намірі обняти мене!!! Не допустима наглість де його манери? Ну звісно я спробувала цапнути його за руку, але він тільки розсміявся, згріб мене в охапку і притиснув мене до себе настільки сильно що я напевне посиніла від нестачі повітря.

— Ольга, прекидуйся в людину. Ти ж хочеш познойомитися з своїм чоловіком? — скозав колишній мій брат.

— Ага. Лелю перекидуйся в людину я вже достатньо довго рознлядую твою вовчицю. Такщо не бійся тепер я розрізню тебе з тисячі. — сказав нестерпний чорней вовк і зарився носом в мою шерсть, причому досі обіймаючи .

— Ніхто не дозволяв тобі називати мене моїм дригим імям!!! І поясніть нарешті що тут діється? Чому я дізнаюся що я одружена незрозуміло на кому!!! — рявкнула на вовків я .

— Леля ти що не памятаєш мене? Хоча ти буда ще зовсім малою коли я приїздив до тебе. Тим більше я приїздив лише кілька рас. В нашу останню зустріч ти сама пообіцяла мені що, коли ти станеш дорослою ти станеш моєю вовчицею. Ти ще тоді пригрозила мені — " якщо ти не дочикаєшся мене я виросту, знайду тебе і обезшертю твій хвіст. Так що тобі вигідніше мене дочикатися..." — сказала ти. Ну і я виповнив свою частину договору, тепер ти виконуй свою! — Сказав Макс. А мене просвітило шіснадцять років тому я дала обіцянку одному дуже доброму та хороброму вовку, який врятував мене від розлюченої ведмедиці. Я тоді відійшла дуже далеко від стаї які облаштовувалися для прийняття вовків з сусідніх стай, а я залишилася без нагляду і вирішила паласувати малиною. Ну я і забралася в малинник, а там ведмежа. Ну я і хотіла познайомитися, подружитися з ним ( Миж обидва буои шоколадками ), а тут його розлючина мамашка появилася і давай так зло ревіти що я встигла попрощатися з життям, аж ту, ніби чорт з табакерки, вискочив чорний вовк, великий такий, я мала б злякатися, але ж ні я підбігла до нього, впилася своїми пальчиками в його чорну шубку і заревіла, та так ща банши тихо стоїть в боці та нервово курить сигару. Незнаю як мій рятівник не позбавився слуху, але він сховався в кущі і ставши людиною взяв мене на руки і відніс додому. Ох, яка ж зла була маман. Я думала вже повернутися назад до вемедиці, мамусик завжди в гніві мені здавалася страшнішою любого катаклізму. І знову мій рятівник, мій герой вступився за мене, перед моєю мамою. Ну мама тоді ще побурчала для пристойності, але швидко переклбчилася на мого рятівника. Після цього випадку він рятував мене ще декілька разів підчас своїх приїздів ( приблизно кожні 2-3 місяці ві навідувався до нас ). А в останню нашу зустріч, я здається і буркнула про одруження та облізлий хвіст .

Я подивилася на Макса і нарешті згадала його! Це він той вовк, що рятував мене кожний рас підчас своїх відвідин! Але я так просто не здамся. Я ще світу не побачила! Так що" жинишок" готуйся. Буде тобі облізлий хвіст, блохи в шерсті і бджоли в меді та та тухлі яйця під подушкою !

ВСЕ, Я ВИЙШЛА НА ШЛЯХ ВІЙНИ! НЕ ХОЧЕШ ПО ДОБРОМУ — ТО БУДЕ ПО ПОГАНОМУ

***************(**)****************

— Ну, чого застила?

— А...? — тільки й змоглавідповісти брату.

— Ти перекидуватися нарешті будеш? Чоловіка слухотися треба. Тимбільш як що він альфа. Так що....

— Так що він нехай собі і шукає дружину деінде, а я піду до дому. І ще перекидуватися я не збираюсь перед голими чоловіками. Це поперше не пристойно, по друге я делікатна натура і такий фарс не допустимий для мене. — грубо перебила я брата і зібравши всю свою мужність ( Нарешті !!!) вибилася від Макса. Але не тут то було ця чорноволоса, чорноока махіна, з фігурою якою можна просто наповал вразити представниць слабшої половини людства (Зброя масового ураження. О!!!!), яка на відріз відмовлялася випистити мене з своїх клешнів, але випустила, так як япнулайого в пах ( а на лапках то в мене коготки — будь здоров!!!), і скоставшись капутуляцією противника під кодовим ім"ям 1, приступила до враження противника 2 ( мій брат ). Я з усієї дурі налетіла на нього, збила з ніг прямо в калюжу і з усіх ніг чунь не галопом ломанулася до дому. Чому ломанулася? Та тому що мене пробероющуюся крізь хащі оізноманітних дерев та кущів напевне ( та 100%!!!) було чути на кілометри. Але це мене не хвилювало, я повинна якомога швидше дібратися до стаї доки горе мужиньок не очуховся.

— О-йо-й. Що вже так скоро очухалися!!! — взвила я. — " та вони ж просто женуть мене в бік стаї, з чого б це? Ай, на місці розберемся, а покищо не відхиляємося від заданого маршруту, а там на місці розберусь. Так Оля рухай лапами вони наздоганяють!!!"— і я прибавила ходу

ГЛАВА 5 — ВЕЛИКА ПІДСТАВА

Я бігла з усіх ніг. Я бігла… бігла, проте не забувала рівномірно дихати, астма… повсюди зі мною. Я повернула голову назад оцінюючи відстані мі переслідувачами і мною, але оступилася і куверком полетіла в низ. Коли зупинилася відчула холод металу під лівою, задньою лапою. Я спохватилася і відчула різку біль в тій лапі. Закричала… Нестерпно, жалюгідно… знесилено. Мене спіймав приступ астми, остання що я побачила перед відключкою це встревожений брат та злющий мов сам диявол, Макс і я знепритомніла. Решту памятаю уривками, свідомість то покидала то залишала мене. Знаю тільки те що ніс мене Макс і неслись ми просто на шаленій швидкості. Я ненадовго прийшла до тями і почула:

— Що з моєю донькою. Де ви були !!?? — кричала мати. Вона ніколи ще так не кричала .

— Спокійно Орися. Ольгу потрібно госпіталізувати, іди з нею, ми пізніше покараємо її і… — тут альфа договорив, мене сильніше притиснули до себе і почав з віддишкою, майже не розбірливо говорити

— Не… чіпа-р-р-р-те… Ї-р-р-р-ї.

— Хм… Покищо ти її ніхто, тому поклади вовчицю на носілки і їди за мною… Обговоримо договір. — сказав Олег, мій альфа. Далі я знову знепритомніла і прокинулася тільки наступного ранку .

**********************************

Коли я прокинулась то побачила що я ще вовчиця і знаходжуся в мед— палаті. Поруч була тільки мама. Вся заплакана, посивівша за одну ніч настільки, що страшно уявити що вона пережила За цю ніч, біда… Вона кинулася мене обнімати та цілувати, в вовчій формі було не зручно, але я терпіла. Після обіймів я стала людиною. Буквально в наступну мить в дверях зявилося троє вовків — Макс, брат, та альфа.

— Ми маємо для вас одну новину. — сказав альфа— Це Макс, він прийшов з дорученням його батька, вожака стаї " ЧОРНОГО ВОРОНА"… Вульфа, для введення нової крові в нашу стаю.… Він проживе з нами мінімум три місячні цикли, без обговорень Ольго. — перервав він мене. — Макс буде з нами до того моменту доки не народяться вовчата. Далі по рішенню пари, тобто залишитися чи піти в іншу стаю. Але! При умові на подальшого спів— працювання з нами.

— Олег… А якщо вовчиця не зможе отримати вовчат? — спитала Орися в чоловіка. — Що тоді?

— А тоді Макс повинен повторити спробу вже з іншою вовчицею, або заплатити новими .

— Тоді хто ж ця щасливиця. — капнула ядом я .

— В договорі сказано що це повинна бути вовчиця відповідна по статусу вовка, тобто дочка альфи, і це ти Ольго! — сказав як відрізав вожак. Я в ступорі мати верещить в радостях недорізаним поросятком, всіх обнімає, цілує ( Особливо Макса ), радіє. Ну ясне діло всі думати що я залишуся без пари, без вовчат, помру стою дівою, а тут " така удача ". Ох… Та я ще не нагулялася!!! Але хіба мене хтось чує і… Хтось підняв мене з ліжка, посадив собі на колінки, обняв, вткнувся носом мені в макушку і почав качатися туди… суди, туди… суди. Я спробувала вирватися від нього, і зрозуміла що таким наглим може бути тільки Макс і заричала. Защо усі заричали на мене не задоволені моєю поведінкою, а чорний ще й загорнувся разом зі мною в ковдрю, ну так… Осінь вже закінчується мороз… Так що на рахунок ковдрі та чорного в якості грілки я не була проти. А альфа продовжив

— Ви повинні постійно бути разом, а деякі дні ми будемо закривати вас в "бункері " на одинці .

— В які такі дні — в шоці просипіла я .

— Слухай уважно:

В повний місяць ,

в дні похоті ваших вовків,

В період твоєї готовності зачати. — грубо відповів альфа.

— А здається останнє якраз через декілька днів, я прав. — спитав він, а я кивнула, не могла говорити бо тільки тепер я зрозуміла в яку яму я попала.

Ми проговорили ще до полудня, і тоді я зіслалася на погане самопочуття і випроводила рідню. Макс поривався залишитися і доглядати за мною, але я була нещадна, вигнала його підзатильниками, тичками в ребро та погрозами про дооовгу, тяжку мстю. А мстю я страшно, ось. Якщо говорити про самий зміст бесіди, то він був з: А) — ахів, вздохів матері, по привіду і без, особливо на рахунок " внучків" з моєї сторони. Мрії в слух про моє " щасливе" майбутнє поруч з Максом.

Б)-" смішних" історій/казусів з мною в головній ролі… З подачки брата,… царство йому небесне. Амінь.....

В)— розповідей батька про правила клану( стаї).

Г)— Розповідей чорного на рахунок планів на найближчі 3 місяці… Про які я не слухала, нуууу… через обіду. Просто притворилася дууууже зачитаною лю… Вибачте, вовчицею. І коли мені вже " шаріки за роліки заїхали" тоді я і не стрималася.… Вигнала всіх до бісової бабушки!!!

Після цього лягла і проспала ще дві години, апетиту не було, виходити не хотіла… що ще мені було робити, і я використала найціннішу пораду яку мені дала Танька " якщо не знаєш що робити— спи". Ну я і скористалася порадою. Та не встигла загрітися як в моє ліжко хтось плюхнувся та забрався під покривало з наміром обійняти. Я… Ні. Спершу був шок… Потім — страх, після цього — злість. Не дурно кажуть "наглість — друге щастя". Я вскочила з ліжка і рявкнула так, що пізніше не могла говорити. І… (О… хто б сі сумнівав....)в мене в ліжку лежав незадоволений ( м'ягко сказано), ну зовсім… не в гуморі — Макс.

— Ти чого шугаєшся, що… Хоче… — я не дала йому договорити і взревіла так що на мій крик збіглися всі жителі будинку.

— Ти!!! Ти що тут забув… Що ти собі дозволяєш!!! Як ти посмів в будинку моїх батьків… — тепер мене вже перебив Макс.

— Ааааа… — протягнув він— так ти хочеш окремий будинок. Добре… зробимо. А тепер я дуже стомився і я маю право на те щоб спати разом з вовчицею, з якою планую пов'язатися. Так що ходи до мене Олька. Нам треба відпочити, завтра насичений день. А… по проханню матері нас закрили тут до ранку а і ще… Чуть не забув вони під ладнали струм в підлозі так що коли ти будеш торкатися підлоги ще чимось, як крім стоп ніг, то… тебе буде шарахати током не слабої сили. Подякуй своєму батькові, він постарався. Бач навіть магії не пошкодував. — Я не повірила і сіла на те місце де починає рости хвіст, і взвила. Мені в попу влупило такою силою струму що волосся стало стирчати в різні боки, ніби вітер з усіх сторін віє. Невстигла я отямитися від " коварного удару" як Муженьок відніс мене на ліжко і вклав спати. Прокинулась я від того що не можу " гусінню" завернутися в ковдрю та перевернутися на інший бік. Розкривши одне око я побачила загорілу, міцну грудь, і розкривши інше око я зрозуміла причину( швидше мозоль на попі) дискомфорта. Макс обняв мене всіма руками і ногами, притиснув до себе так що я носом втикнулася йому в гуди, а сам носом втикнувся мені в макушку. Я стала розглядувати полу голого вовчару який був тільки в низько посаджених синіх штанах від якоїсь піжами. В вовка була густа, чорна як смола шивелюра, густі чорні брови, які смішно хмурилися підчас моїх маніпуляцій для втечі з " обіймів смертника", густі чорні вії, прямий ніс, жорсткі на вигляд губи та вольове лице. Якби він не хмурився у вісні, його можна було б прийняти за "студента старожилу". Його шкіра видавала його " з потрахами", вона була того ж кольору що й у корінного жителя Греції. Проте це було йому тільки на руку. Не знаю скільки я прожигала діру в ньому своїм (" умри скотина !!!" ) поглядом, але і сам обєкт перейшов до " гляділок". Я взбісилась ( ну от сама своїх тараканів не розумію, ну і питається, чого ти бісишся? Ну? ) .

— Чого вирячився? Випусти мене негайно!!! Ім-бі-цил. — протянула я ( ну а що, я одна тільки повинна біснувати. Е нееее!!! Так не буде. Як що в мене настрій не очень, то й усіх в радіусі 100 метрів теж. Знаю, я ходяча заноза. Але й цю занозу… Тьфу! Тобто мене ніхто не жалує. Всі "докулупуються до ядра" моїх нервів. Ну і відповідно я ставлюсь до них. Одним словом як до мене ставляться так — так я до них.). Упс, здається останню фразу я сказала в голос ( по довольній моске Макса так і хочеться врізати) .

— Так, ти здається мене ім-бі— ци-лом назвала — перекривив він мене— І ставиться до оточуючих так як вони до тебе? — гаденька усмішка— що ж… Тоді, я хочу щоб ти вважала мене своїм чоловіком, так як я тебе вважаю своєю дружиною. — "Крапка, точка, запітая— я іду совсем глупая… тра-та-та, тра-та-та, я іду совсем глупа"— згадала я старенький віршик, відповідаючий моїй самооцінці в цій ситуації. Моя самооцінка рухнула як картковий палац висотою в 50-ть рядів. А цей мазахіст сидить, либиться на всі 36, і… чекає?

На що?

— Ем… Ну… А… Хм… — все, я в ауті. Енштейн віддихає на Мальдівах, п'є кокос і рже з моєї "багатослівності". А зубрило в середені мене зло шикає на на Відьму, Змійку, Жабу, Зайку які влаштували шабаш в моїй голові, а тепер складають план мсті, іпаралельно умовляють Зубрилку вступити в команду " УБИТИ МАКСА", і приводять аргументи. Які? Та всього один!!! І дуууже вагооомий. Він діє мені на нерви!!! "Ну що тепер моя черга збиткуватися над тобою", злорадно подумала я, в думках потираючи руки.

Я різко розвернулася на п'ятах і пішла в бік дверей. В спину донеслось

— Ти куди зібралася?! — не задоволено прогарчав " муж".

— Я… Я до Володьки І… — не встигши договорити Макс згріб мене в охапку і поніс як таз з водою, на одній руці, притискаючи до талії. Благо ріст дозволяв.

— Ти не будеш більше бачитися з цим вовком, я не олень щоб роги носити!!! — Зло шипів він. А я безбожно хрюкнула і розхохоталася від всієї душі.

Чорного як током ударило.

— Е-е… Що з тобою, тобі погано? — встревожився він. Я змилосердилася і відповіла.

— Ой Боже!!! Я ж до подруги ішла. Вона і мій кращий друг, здається в пару зєднюються. І я хотіла дізнатися про все від наречених. Ось і все!!! — Вовк упустив мене на землю і пішов кудись. Повернувся вже вдягнутий в чорну футболку, чорні джинси та кеди того ж кольору. Я сама була в темньо— синіх ждинсах, червоній клідчатій сорочці та в чорних макасінах, І звісно сумочка на пояс з інгалятором. Ми вирішили піти у двох, вовк не хотів відійти від мене далі ніж на три кроки!!! Дурка чистого аркуша!!! Він гарчав на всіх вовків чоловічого роду!!! Та що там вовків, та на все що хоч якось пов'язане з словом " самець ". Але давайте по порядку. І так....

Ми вийшли в двох і спокійно пройшли б більшу частину шляху, як би не одна " малюсінька " проблемка… Макс біснувався навіть тоді коли хтось на мене просто дивився. Дійшло до того що бідолаху відправили вправляти кістки. І чим більше скупчення народу — тим невиносимішим ставав вовк. А на ратуші взагалі до себе притиснув.!!! Ось тоді він взяв і лизьнув мене в ніс. Тим самим залишивши ще більший запах… його запах на мені. Я не закатувала істерику лише тому що тоді постраждають інші. І так в обнімку ( точніше мене в обнімали) ми дісталися до Таньчиного дому. Але "шолубків" ми не знайшли .

— Прийдем завтра. — сказала я. Почувши кроки з далека, я обернулася і побачила що дівицею була Маріка яка ішла до нас, очима "зїдала" Макса, а мене знищувала. Я притихла.

— О Макс, привіт. Я тут чула що ти шукаєш вовчицю для змішання крові. Я б хотіла стати нею. — сказала Марійка, а я в який раз за день впадаю в аут.

***

— ха— ха-ха-ха-ха— безбожно заржала я. — бідолашний Сергій, мабуть досі вважає тебе своєю вовчицею, хі-хі-хі… Уф, не можу більше, я іду шукати Таньку і Вовку. І вже хотіла піти як тут...

— Неварто — промурликала Машка. Вони зараз святкують… Скажем так… у них сімейне свято.

— Яке таке свято — незрозуміла я. — В цьому місяці в обоїх не має жодної памятної дати. Хіба що...

— Хіба що в них обряд зєднання душ. — проспівала блонді.

— Чому мені не сказали !? Потрібний подарунок. Красивий костюм, врешті — решт букет квітів, і той срібний кулон, в формі клика і ....

— І тебе не запросили бо не чекають, цитую " не потрібна мені недо-вовчиця, на моєму дні все повинно бути ідеально, а з нею все піде шкереберть." — після цих слів вовчиця противно засміялася і повисла руці Макса. А він сам стояв стовбом і нічого не робив. Тільки в його погляді було щось таке за що я зненавиділа його ще більше. Я ще ніколи не плакала на людях, скільки себе памятаю постійно ховалася… Усамітнювалася. А тут сльози потекли по моїх щоках, залишаючи солоні доріжки за собою. Я всхлипнула .

— Не вже… Не вірю… не може бути тільки не вони… Ні… не правда?!!! — закричала я і мимоволі перетворилася в вовчицю, і з усіх лап рванула сама не знаючи куди. Отямилася тільки тоді коли зайшла в свою печеру. Ставши людиною гірко заплакала і не замітила як до мене підкрався Макс. Я загарчала на нього, на моєму обличчі пробивалися вовчі признаки — вуха на макушці, кігті, різці, витянуті зіниці. Макс тільки хмикнув і прикусив мою пятку дражнясь. Я не витримала і знову стала вовчицею… Деже злою, кровожадною, мстивою, вовчицею. Ох яка я була зла доки… доки цей іуда не покусився на мій хвостик. Мій бідолашний хвостик! А Чорний відскочив від мене, припав передніми лапами до землі і завиляв хвостом. Я приєдналася до гри. Я ще ніколи не грала з кимось на рівних. З братом я грала в пів сили, а пізніше і він оберігав свою слабку, старшу сестру. З іншими вовчатами ця справа була тугим ділом. Вони завжди були подавляючим фактором… для мене. А з Чорним це була дійсно гра. Гра в яку ми грали двоє, на рівних правах, так щоб усім було весело! Мене переповняли емоції. Спершу ми гали щось схоже на звичайні лованки, потім хованки, а після лованки з елементами хованок. День був чудовим. Я лежала на опалому листю і підставляла своє коричневе брюхо останнім промінням сонця. Тут над моїм сонним, обмяклим від ласки сонця, тільцем на нависла якась тінь. Спершу я не зрозуміла що відбувається, але як тільки біла вовчиця кинулася на мене я впізнала в ній Марійку!!! В останню мить стрибка білої я встигла відкотитися, але злюка вхопила мене своєю пащекою за задню лапу, яка ще не зовсім поправилася після капкана. І я взвила від болю. Як раптом я почула як Чорний вовк вискочив з за кущів. І з глухим ричанням випустив трійку тушок зайчатини, направляючись до нас.

Я запанікувала, якщо він чіпне білу — порушить закон ( в вовків забороняється руко/лапо-прикладство в будь якому його проявленні. Вовки по особливому наказують своїх вовчиць… Ревністю.… змушують ревнувати доти, доки ті не впадуть у відчай, стають холодними до своєї вовчиці, і гарячими з іншими. Але най жорстокіше те, що покарання приходить тільки після того, як вовчиця забула про свою провину. І від цього особливо стає боляче, тільки одне питання вертиться у голові "за що?!". Але з вовками зовсім протилежні порядки. Якщо вовчиця можуть наказати родичі від першогодо третього коліна та альфа, то вовка наказують одразу і сві хто може і має бажання. Часто після такого провинившися помирає, або залишається увічиним. Все залежить від важкості проступка.), а це недопустимо!

Зібравшись з силами вирвала постраждале" лабєнє" і кинулася на поло-умну ( ек, помирать, так з піснею. Хоч чорниша в це не втягну, а

покарання гордо прийму! Во). І тут розпочалися такі баталії, що впору в бойовику показувати: Шерсть клуками розліталася в різні сторони, на лапі не вистачає кігтів ( обламала), шкура в білої конкретно спорчена і відновленню не підлягає( ха!), розбитий ніс. А в мене, прокушене з боку праве вухо, та ще й так вдачно що буду замовляти золоту сережку в формі колечка." А що добру пропадати". Я задумалась отямилась тоді коли Макс( баран) стрибнув на перекіс білій і та грохнулася на землю з таким виразом "облича", здавалося що це ми напали на "горе-мику" і тут ( на вовчому переводити не буду, буду розповідати зразу по Українськи)....

— Ти!.. Ти залишив мене саму підчас свята! І змився під час бійки. Хоча мав захищати мене… А сам приволочився до… — тут вона скривилася— до цього недорозуміння в шкурі! Я вим...

— Зараз же ти вимітаєшся з відси! І щоб навіть твого запаху не було поруч з моєю вовчицею!!! — Безбожно перебив вовк жалібну тріаду Маші, проричавши їй у відповідь. Та в свою чергу вильнула задом, і вельможна пропливла геть.

Коли Макс обернувся до мене, я сіла і роззявила пащу в шоці. Вовк злився, при чом на мене, да так що ще піни не вистачало для повноти картини. Він підійшов до мене і лизьнув в мордочку, та кожну бойову рану ( мої перші бойові поранення. Шкода що тільки чорному можна про це розказати, ухх… Якщо про це хтось дізнається то чорному не поздоровиться, він ж виходить самку не вберіг і .....)

— Ай! Боляче! Ти що твориш, в дитинстві головов вниз з дуба не падав часом, а ?!!! — так знаю, язик " підвішаний" добрий маю .

— Вибач, не стримався. Ти тільки не злися, добре!

— Таак, що ти поганець вже натворив, а ?

— Ну, ти ж за мене билася я так зрозумів. Хоча не варто було я і так вирішив створити пару з тобою. Ну і я… Короче я поставив тобі свою мітку. Тепер твоя черга. — З цими словами протянув мені своє вухо. Я на автоматі прокусила його, і я зрозуміла що лоханулася! Вовчиця піддалася інстинктам і, на її думку відмітила своє не зважаючтюи на мене взагалі. А вовк був вне себе від радості ( ага, тепер то вовчатка сто процентів будуть, ми ж тепер ні від кого іншого їх мати не зможем, але це ще не все. Це прирівнюється до подачі заяви в закс і тільки, здається що вже все ти заміжня, але ні, ще не все втрачено). Скоро бої. І там, вовк повинен довести що може утримати свою родину і тоді молодятам дозволяють завести сімю. А вовкам з молодняком готовим для створення своєї сімї, продовжується аторитет до наступних боїв, як що ні — то місце голови сімї займає хтось з родичів, достатньо сильний для цього, і звісно що це здоровий, міцний самець. А якщо це молодята, тоді вони або розходяться, або чикають наступних боїв щоб спробувати щераз ( як що вовк програв бої). Інакше не можна, баста, карапузіки, оревуар, гудбай і я буду вільна ,і вовчиця ворчати на мене не буде. Вона в мене з характером. Що ж побачимо наскільки серйозні твої наміри чорний, а покищо їду відмічати дні на календарику.

розділ 1 — від Макса

Я ішов по запаху давно знайомої вовчиці, але на трапив на якусь зашугану печерку що пропахла Ольгою наскрізь. В цій печері вона не появлялася близько тижня і я вирішив залишитися тут на декілька днів, але не судилось. Вовчиця йшла, ні просто неслася швидкісним потягом без тормозів, я чудом перехопив її. Мене переповняла радість, нарешті я зустрів свою пару. Проте я боявся злякати її, тому просто взяв і уклав її спати, а сам впивався її запахом, теплом її тіла доки вовчиця не вскочила мов від вогня. Вона пояснила що шукає ліки які загубила. Що ж ми знайшли їх, але треба було прийти її придурошному брату і все зіпсувати.!!! Шоколадка кинулася на втьоки, в мене інфаркт повинен був відбутися коли я зрозумів куди ця дура несеться. А почувши її крик я збожеволів кинувся до неї… побачивши її лежащою в обіймах пастки я ледве стримався, прийнявся витягувати її. Я боявся що в капкані може бути отрута і ми не стигнемо. Я нісся в бік стаї вовчиці відраховуючи мінути її життя, та я встиг вчасно. Виявилося що капкан був дійсно отруєний, чуть пізніше і… Все пройшло вдало, ми обговорили з її батьком умови нашого союзу, хоча він був проти. але я можу бути дуже переконливим. одним словом договорилися. коли моя наречена отямилася я не відходив від нех дальше 4 метрів, постійно боявся що вона знову щось викине, хоча вона нічого не помічала.І треба було Маріці так відкрито насміхатися над нами. Вона думала що я не відчую за якимось духами запах іншого, новина вдарила по Олі досить жорстоко, вона не витримала і втекла від мене. Марія ще повила на мині, але я послав її йоржиків в тумані шукати, та кинувся в сід за втікачкою. Зайшовши прийнявся грати з нею, та так програли до ранку. Я піднявся рано, хотілося щоб пара була постійно сита, здорова і все що потрібне було в неї вдосталь.Вертаючись на зад відчув кров нареченої і кинувся на допомогу. та так і застив. Марія намагалася загристи мою пару, але як тільки Ольга побачила мене одразу ж скинула суперницю, і достатньо попсувала їй шерсть, але коли біла хотіла напасти заді я кинувся на допомогу, прогнавши удостовірившись що з шоколаков все добре домовилися про Великі бої. Я був впевнений в своїй перемозі. І аж ні як не очікував такого викидону від Ольги.

Глава 6 — Козирні на стіл

Після останньої події пройшли рівно сутки. Ми з чорним повернулися до додому де я відвоювала кровю і потом ( читай: Пообіцяла влаштувати скандал якщо він не забереться з моєї кімнати і добилала його своєю істерикою) все ліжко. Ну згідна, воювала за кімнату, а відвоювала ліжко. Ну як ні як, але хоч якась перемога. Так що я спала на ліжку а вовчисько на коврику біля нього. Ну як очікувалося, я з просоння наступила на вовка і запутавшись в штанині піжами плюхнулася на нього. Від вовка почулося здавлене хрюкання. Він спочатку не "вїхав" з якого боку атакують і хотів різко піднятися, але я то сиділа на його попереку як на таборетці і таксало " сображала " звідки в мене в кімнаті зявився новий декор інтерєру.

— Мила злізь з мене. Я не хочу щоб ти впала з мене. — я тільки хмикнула

— Добре подумай. Я дав тобі шанс і вибір. — на цю репліку я просто сильніше притиснула його до підлоги. Макс матюкнувся ( виругався). Ні коли не любила мати, навіть легкі, але все одно виривається. Та ну… Я не думала що чорний такий не нармальний .

— Макс, ти що здурів. З якого дуба ти звалився!!! Чим ти думав перетворюючись тоді коли я сиджу на тобі. Ти що здурів!!! В тебе ж хребет дуже ніжний підчас перетворень!!! — справедливо гнівалася я. Ну а що? Підчас перетворень наш хребет є основним вразливим місцем. Бо на нього в цей момент випадає величезне ( кошмарне ) навантаження. І… Мої думки перебили .

— Хм… Ні зая, не хвилюйся, ти не права. В мене таких проблем не має. Але зате є інші, але не зараз, це не головне— попередили мене— Справа в тому що я є чистокровним вовком, без жодньої примішаної чиєїсь крові… На відміну від вас.

— Тобто? Не розумію. Що ти верзеш! Ти такий вовк як і інші. Це я на півкровка!!! А ти звич… — подивився на мене таким поглядом що аж замовчала, правда тільки на мінуту -… ну гаразд, гаразд… ти більший за інших вовків, сильніший, і проблем з перетворенням у тебе швидше всього не має. — кивнув, подивився в вікно. Там збирається гроза .

— Ти все добре зрозуміла зая, я чистокровний. В моїх генах тиче кров тільки таких ж вовків як і я. У мене в роді взлагалі не має когось іншого, всі поголовно вовки. — хмуриться, в мою сторону навіть не дивиться, так і мусолить поглядом вікно.

" Таке відчуття що він хоче мені сказати про те, що я ну ніяким боком не повинна знати. Ну-ну говори говори, я вовчиця не заннята ( ну тобто звісно справи в мене є, і важливі, але заради такого можуть і почикати ), час є. "— думаю я, а за вікном починає моросити дощ .

— По правилам моєї стаї я не можу зв'язатися з тобою, нам просто не відомо ким були твої предки. — дощ набирає обертів ." Здається буде шторм ." невчасно подумалося мені, а Макс продовжував говорити.

— По плану це повинна була бути вовчиця з чудовими генами… і здається це повинна була бути Маріка… дочка вашого бети. — подивився на мене, а в очах… очікування, і що… що він чикає від мене, істерики, проклять, сліз, благань… що, що він очікує !!!!!!???.. Я збиралася йому сказати що все добре, я не ображаюся на нього, що я нічого подібного від нього не чикала, що мені приємно було проводити з ним час і що… але я не встигла. Ні він не поцілував мене, не обняв, не вдарив, не перебив навіть. Мені дала висловитися сама природа, на вулиці здійнялося справжнє торнадо! В моєму будинку ( так я живу сама, і ви не уявляєте як довго я вожак гризлися на цю тему, причому до і після будування будинку, як і в прямому так і переносному сенці цього слова. Ну і результат на лице ) зірвало дах, обвалини посипалися прямо на мене. Вітер реве, гримить грім, швиряє блискавками, з страху в мене почався приступ астми. Чорна тінь збила мене з траєкторії удару покриття даху. І все ж Макс чистокровний. Тільки вони можуть освоїти третю, бойову форму .

Я дивилася на вовка і не могла повірити, так це правда. Маріка так само має третю форму, хоча змогла перекинутися лише раз. Більше її в цій форм і ніхто не бачив ( хі-хі, та вона сама не розуміє як перекинулась в третю форму. Пф… всі одразу ж і подуріли, ледве не порошинку з неї не здувають. Ідіоти… і ....і ) — далі я не змогла додумати, я почала задихатися. Балончик під завалом, напевне вже й витягувати нічого. Мене тормошить вовчисько, щось чи кричить чи ричить… вже й не розберу… відключаюся. Макс з більшим рвінням тормошить мене. Як там в казках пишуть " і відкрила дівчина красна очі свої ясні і… тьфу " ну зовсім не про мене. По перше зараз мене таку "красну " тільки в гіб класти, по друге… ну про що, що а про очі я загнула зараз капітально, зараз вони мутні, залиті кровю, звідки знаю? Ну так Серий "добра " душа сфотографував мене під час приступу… доки мене відкачували. І віддав тільки тоді коли всі копії зняли і… так, щось мене не в той бік понесло. Так, про щє чог пристидитисо це я… А, так ось… тормошить значить мене чорний з словами: — Зая!!! Зая!!! не закривай очі Зая!!! — Зая? Це він мене зайцем обізвав? Ну значить хоч на останок шпильку йому йому ввігну в мягке місце!!! Хі-хі… Кхе — кхе… задихаюсь, але я не я, якщо на останок не підколю!

— Ну що великий, страшний чорний вовк… Кхе-кхе — хапаю воздух ротом — втекла від тебе твоя зая — усміхнулася ( Хм… та від моєї усмішки дзеркало тріснуло, а вся живність яка побачила її… ммм… панахиду їм відспівують, Так і не навчилася ніжно усміхатися. Ех я б… ), мене безбожно перебили, я тут сповідатися наміряюся. а, а… а цей вовчисько… ну ви тільки гляньте !!!!!!!

— Ні… рано прощаєшся зі мною, ти мене не так просто спекаєшся. Ти мені ще вовчат винна, забула? Так я нагадаю. Я не гордий. — величезна махіна приблизила свою мордяку, в формі вовчої морди, до мого безахиного тільця. Притяг до свого сильного тіла оброзшого чорною, густою, шовковою шерстю. З довгими вовчими кінцівками та хвостом, але тілом людини. Видовище ще те! Як кажуть " Є на що подивитися, є чого пристидитися ". Так! знову не туди коні жину !

Поки я думала Макс приблизився до мене зірвав ковнір нічної сорочки і укусив мене в перехід між шиєю та плечем. Диявольська біль пройшася по мині. Вовк продовжував кусати мене та впускати свою слину в мою рану. " все тепер я не відверчуся від нього, тепер я його пара, Як так сталося???!!! " — поки я думала чорний ще декілька разів мене покусав, тоді він вкусив свою руку та видавив свою кров мені в кожну рану. Далі я відключилася, прокинулася в кімнаті Макса.

ГЛАВА 7— ну привіт… муж.

Світанок. Сонце вступає в своє право… Я лежу на мякій перині і ніжуся в теплих обіймах і… Стоп! Які теплі обійми!? Де я? Кімната мені не знайома. Але запах… уммм… Ляпота! Я перевернулася на інший бік і уперлася носом в чіїсь груди. Всочила, загарчала, зависла від побаченого, задумалась. Ну ну говоріть по менше. Я б на вас подивилася коли ви просинаєтеся казна де, в чужій хаті, в чужому ліжку, але з знайомою особою під боком. Вгадайте хто ця особа. Ну, ваші варіанти, дізналися? А я вам відповім що це Макс!!! Полуголий( надіюся що це так. Нижче пояса прикритий простирадлом, а я дівчина культурна, заглядати туди навіть під страхом смерті не буду) розтянувся зірочкою на лішку і незадоволено зиркає на мене. Ну, а я стою собі в піжамці, в моїй олюбленій зауважте, вся така в слониках розовеньких на голубенькому фоні. Звідки вона на мені навідь думати не

Хочу.

— Ох зая. Що ти витворяєш а? Я тільки но приліг а ти будиш мене. — сонно проговорив чорний

— В мене є питання. І я хочу щоб ти негайно відповів мені.

— Питай

— Перше. Де ми?

— Ми на краю твого селеща. В нашому будинку. Ми сюди повинні були вїхати в перших числах, ну якраз під час боїв. Але так як нас розгромив шторм нас пересилили швидше. — я зло фиркнула

— гаразд. Що сталося після моєї відключки?

— я приніс тебе сюди, твоя мама тебе переодягла, а я цілу ніч носився з переведенням тебе в свою опіку. Так що я тепер повністю за тебе відповідаю. — я подавилася воздухом. Хотіла довбанути його чимось важким, але дослухавши його я придумала помсту по краще. І тому тільки кивнула. В цей момент до нас влетіла Танька ( ух зрадниця) зі словами :

— Там… там… там родичі Макса приїхали !!

Макс підхопився і побіг до дверей… не забувши утянути мене за собою.