Пошук / Забила Антон
 

Пошук

0.00
 
Забила Антон
Пошук
Обложка произведения 'Пошук'
Пошук

Інститут КосмоПолітики приймав найнезвичнішого гостя.
   Він встиг стати героєм обкладинки журналу "Потяг", на собі мав легке вбрання з натуральної тканини  і говорив піднесеним тоном.
— Ні. Я не згодна .  —  тоненькі засмаглі  ручки виказували невдоволення стрімко склавшись на грудях.
— Людство прогресує разом з наукою. Подивіться на наш світ.
  Керівник інституту  Іван Гаврилович вказував на навколишнє.  
— І що? Ви забруднили все довкола. Немає жодного придатного місця. Повітря. Воду. Землю. Усе.
— Зрозумійте, Дівчино, Єнера буде в безпеці. На Вашій планеті ми хочемо провести невеликі дослідження, взяти зразки мінералів, матеріалів
— Це зробив екіпаж, з яким я разом прибула.
— Так. Та то було поверхневе дослідження.
Дівчина мала стомлений вигляд. Вочевидь розмова тягнулась довго.
  Іван Гаврилович  вийшов .
  Кімната наповнилась звуками. Шум транспорту, гамір перехожих за вікном. Підкралися спогади. Медові, п'янкі, торкнулися її стомленої душі.
  Дім і колиска ховалися для неї за словом Єнера.
  Вона якраз була серед шуму прибою, коли з'явився корабель на обрії.
  Він поволі наближався, вимальовувався на очі усім. На пляжі тоді було кілька її друзів. Усі спостерігали за його посадкою. Ніби птах з широкими крилами і гострим дзьобом, він замість кігтів випустив струмені голубого полум'я і сів у гніздо сховавши їх під пір'ям і клубами пилу.
  Тоді вона із друзями побігла в поселення і все розповіла. Шаман, що сидів з краю в самотині, мовив " Чекаємо на гостей".
  Найгостиннішим виявився малюк, що пішов в кущі полюрити, і привів за собою усю команду.
  Тоді при палаючому полум' ї і сяйві зірок Шаман подарував Капітану наконечники для стріл. Та така цінна річ, що завжди прийде на допомогу, виявлялось, могла зацікавити їх ,  — мешканців далекої планети Земля, – просто як дорого цінуємий матеріал. 
Вона встала із-за столу і підійшла до вікна.
  Згадалось повчання Шамана, яке вона отримала будучи дитиною .  Тоді він накреслив коло на землі, центр мав ніби дірку,  інше він розділив  на шість частин.
Перший сектор — це брати приклад з тих, хто вже щось вполював. Разом з досвідченим мисливцем  вставати, коли Сонце сходить, йти нечутно до річки в засідку, з нагостреним  з вечора наконечником списа,  — говорив він.
  Другий сектор — це боротись з тим прикладом відстоюючи свої схильності. Так були зроблені  стріли і знаряддя для стрільби.
Наступний сектор, це сісти ввечері біля багаття і уявити, як воно до того дійшло, як з'явились списи, звідки був принесений вогонь.
  Четвертий сектор відкривається, коли ти сам розповідаєш і показуєш те, чому навчився .
  П'ятий —  то не підбирати слів , відкинути плани, діяти за покликом з середини.
  Шостий — бачити здобич і мати списа і стріли і все необхідне і просто спостерігати за нею.
   І сьоме —  то спокій списа, стріл і тіла.
  Об стелю і стіни коридору відскакували кроки. Силует Івана Гавриловича з'явився в дверях. Рукою він розтер лоба, щоки, струсив з неї втому, і входячи в кабінет, мав вигляд, ніби входив в інший вимір.
  Дівчині захотілось відправити його до одного місця щойно він почав говорити.
Все ж вона прислухалась.
—  Люди знають про будову атома і процеси у зірках, вони створили Сонце собі на Землі, зазирнули у таємниці всесвіту. Зробили це, працюючи разом.
Дівчина продовжувала дивитись у вікно.
— Можливо, ви праві. Та чудеса ваші дорого коштують.
—  Така ціна сьогодення. — вдумливо проговорив Іван Гаврилович і став поряд.
Внизу, через перехрестя, поспішав чоловік, тримаючи телефон біля голови. Він позирав то на годинник на лівій руці, то на світлофор. 
— Я  маю порадитись з Капітаном.
             — Ми не знаємо, коли він повернеться.   — мовив Іван Гаврилович.        
  Дівчина узяла сумку  і попрямувала до виходу .                                         «Жовтим вітром крокує осінь, її холодна і струнка хода, підкреслить погляд, каву й губи — усі теплі відчуття» — зазначав напис на склі кав'ярні.
  Із дзвоном двері одчинились і огорнули бадьорим запахом кави. Попереду за стйкою дві ще зовсім дівчинки. Одна протирала блюдечка, інша, ховаючи телефон, була занурена у нетрі. Часом вона підіймала голову і, посміхаючись, говорила до сусідки, доки та врешті не полишила посуд і не занурилась разом з нею. Дівчина сіла на м'який диван біля самої стіни. За склом здіймалась хвиля від колес автомобіля. За іншими столиками закохані пари сиділи, тримаючись за руки. Робити замовлення вона не поспішала. Дівчатка за стойкою посміхались, роздивляючись щось у телефоні. Дівчина теж дістала пристрій і занурилась в мережу. Вона натрапила на рейтинг  творів, створених програмами. Першу сходинку займав твір місцевих розробників під назвою «Троянда». Дівчина вдягнула навушники і глибокий голос з розумінням вимовив — Розділ Перший.
Натиснувши паузу, Дівчина замовила склянку води, зробила ковток і занурилась у розповідь.
        За вікном виблискувала площа вогнями і вивісками різного бізнесу, світлофорами, фарами автівок. Офіціантка робила каву чоловіку, що щойно увійшов. Він розплатився і сів за столик. Всередині з'явилось ще двоє кремезних чоловіків з однаковими короткими зачісками, насторожено озирнувшись, вони застигли, склавши руки, як це роблять футболісти, стоячи в стіночці. Раптом один з них кивнув у бік чоловіка з кавою. Вони вмить оточили його і почали обшукувати. Кава пролилась на скатертину. Зав'язалась боротьба. Дівчина стала вимушеним свідком.                                                             Нічого не знайшовши, двоє кремезних розплатилися за зіпсовану каву. Поволі ступаючи, увійшов один з Братів. Так само як і в іншого Брата, найширшим його місцем було черево. На ньому був не застігнутий піджак.За вікном білів довжелезний лімузин.
— Дозвольте скласти вам компанію, — звернувся він до гості з Енери.
— Прошу, — вона вказала рукою на вільне місце навпроти.
   — Запрошую вас до ресторану, тут неподалік.                 
— Мені й тут непогано.
  — Тож може вип’ємо вина?
— Дякую, не відмовлюсь.
Брат повернувся до охоронців і подав знак рукою.
— Що вас привело сюди? — спитала Дівчина.
— Ваша неземна краса. Опустивши руку у внутрішню кишеню, Брат дістав маленьку коробочку.
— Це я дарую вам.
Усередині виблискувала каблучка з діамантом у формі наконечника.
— Корисна річ.
З'явився охоронець із келихами і пляшкою.
— Та навряд чи вона мені тут знадобиться.
— То ви вирішили лишитись? — запитав Брат.
— Я вирішила чекати на Капітана.
— В мене для вас тривожна новина. Під час посадки зв’язок обірвався. Могло статись що завгодно.
Дівчина відвернулась до вікна. Очі її дрижали солоним блиском.
— Ми були попереджені, що надто швидкий виліт може піти не на користь. Команда мала отримати тривалий відпочинок. Та Капітан наполягав.                                           Брат простяг руку через стіл, торкнувся її тендітної шкіри. — Певно вам дуже самотньо.— зашепотів він.
— Мені краще піти. — мовила Дівчина і попрямувала до виходу.
Брат подивився їй у слід  і покликав охоронців.
—   Пригляньте за нею.   — наказав він.                                       
Дівчина опинилась на площі. Мряка встигла розвіятись. Холод додавав вправності ходьбі. Вона звернула в провулок і незабаром опинилась біля темних вод ріки. В них блукали ліхтарі і тонув шум настирливого міста. Думки її були далеко.
Минуло пів року. Дівчина чекаючи на Капітана подружилась з Марією, жінкою що брала участь в експедиції до Енери .           
Одчинивши двері, Марія зустрілась поглядом з Радником Братів. Високий і худорлявий він мав спортивну підтягнутість і окуляри.В руках він мав купу квітів.
— Це для Дівчини. Від мене.
Марія увійшла всередину, запросивши Радника на поріг. З’явилась Дівчина. Сумний погляд виказував жаль чи то до себе, чи то до Радника, чи то до квітів.
— З радістю прийму, — мовила вона, беручи троянди.
             — Обережно, не пораньтесь.
   Прозора ваза тримала ще зовсім свіжий букет, вона його вийняла і помістила троянди.
— Чудовий сьогодні день, чи не так? — мовив Радник.
— Весна — моя улюблена пора.
— Минуло багато часу… — не знав як почати Радник. — Може прогуляємось?
— Мабуть, краще я лишусь.
— Погода сприяє, кращого дня може і не бути. Сяє Сонце, усюди запах природи, яка прокидається, не вистачає лише вас. — Він простяг руку. Побачивши сум в очах Дівчини, він відкашлявся в стиснутий кулак і змінив тон.
— Розумієте, не хочу ні на що натякати, а подати сухі факти.  Зв’язок зник,  коли корабель почав зниження. До того часу усі бортові показники фіксувалися на Землі і все було гаразд. Сигнал не відновився й досі. Час на виконання завдання обмежений і доволі короткий, враховуючи постійні перельоти. За час, що минув, вони мали вже повернутися.
— В мене до вас запитання.
— Звісно, питайте.
— Чи готується політ на Енеру?
— Без вашої згоди не може бути ніякого втручання до Енери.
— Я хочу полетіти. Коли це можливо?
— Скажу вам відверто — все вже готово. Корабель пройшов усі випробування, на паперах не вистачає лиш вашого підпису. І за час перебування на землі  ви мали зрозуміти, що витрачені великі кошти.
— Ви на щось натякаєте?
— Краще пройдімось.
— Добре, вмовили.
— Інакше ми не можемо. Ви звісно можете дати інтерв’ю у журнали та найвпливовіші видання. Та це змінить дуже мало. Лише настроїть усіх проти Братів. Та вони хочутьлише допомогти.
  Радник зіпнувся на півслові, ніби сказав зайве.
— Хочу нагадати, Земля дуже привітна, і я менш за все хотів би вашого відльоту.
Людей було мало. За квітковою клумбою виблискувала церква. Машин теж було нечутно, сам запах природи, що прокидалася, блукав цими вулицями.
— Виходьте за мене, — прошепотів Радник серед  тиші, що поселилась навкруги.
— Ви знаєте мою думку. Я чекаю на Капітана.
Прозоре весняне небо тримало білий слід від літака, що поволі танув серед свіжих хмар. Дівчина дивилась у небо з надією .

  • На концерте / Матосов Вячеслав
  • Время terra incognita / «ОКЕАН НЕОБЫЧАЙНОГО – 2015» - ЗАВЕРШЁННЫЙ  КОНКУРС / Форост Максим
  • Музыкант, маршал и его коварство (Виктор Вилкин) / Это случилось в Ландории / Корчменная Анна
  • Вампиры. Next Level (продолжение) / Воронина Валерия
  • Я-гладиатор! / Газукин Сергей Владимирович
  • *** / Стихи / Капустина Юлия
  • Человек-Стена  /Wallman/   / NeAmina / Изоляция - ЗАВЕРШЁННЫЙ ЛОНГМОБ / Argentum Agata
  • Жизнь после сказки / Воронина Валерия
  • Проосененная портретость / Опоэтизированные сумбурности / Кэй
  • Мы помним / Оглянись! / Фэнтези Лара
  • Идеология рептилий / БЛОКНОТ ПТИЦЕЛОВА. Моя маленькая война / Птицелов Фрагорийский

Вставка изображения


Для того, чтобы узнать как сделать фотосет-галлерею изображений перейдите по этой ссылке


Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.
Если вы используете ВКонтакте, Facebook, Twitter, Google или Яндекс, то регистрация займет у вас несколько секунд, а никаких дополнительных логинов и паролей запоминать не потребуется.
 

Авторизация


Регистрация
Напомнить пароль