Пошук

Не було ні пилу, ні кіптяви, коли Чорний Птах сів на площадку, звідки брала початок подорож. Усміхнене обличчя Капітана милувалось голубою товщею неба .

— Мої яйця раді знов відчути земне тяжіння, — мовив Механік.

Матрос зіщулено дивився вдалечінь. До них доволі швидко наближались троє у білих халатах і один в темно-зеленій військовій формі. Військовий стримано посміхався. Команда зійшла по трапу зі свого вже бозна скільки часу вимушеного дому. Військовий повідомив, що на команду чекає медогляд. Вони пройшли до просторого приміщення з великими вікнами.

— Докторе, — мовив Капітан, знаходячись у кріслі напівоголеним, — мені довелось прочитати одну інопланетну розповідь. Вона називалась «Викрадач Тіней». У ній йшлося про невідомого, що мав силу викрасти в людини її тінь. І тоді чи під ліхтарем, чи під світилом вона не лишала темного силуету. Та все б нічого, якби разом з тим не зникала можливість злитися і робити будь-які неправдиві вчинки.

— Дуже цікаво. — мовив Доктор, поправляючи свої окуляри.

— Тоді одна з його жертв не змогла виступити на змаганнях, інша не змогла займатися своїми справами як раніше і збанкрутувала, і так далі, доки жертвою не стає сам слідчий. Він зустрічається зі злодієм віч — на — віч і може лише благати його позбавити тіні всіх, бо то є єдинnий вихід, як бачить його він.

— Я думаю, що тиск у вас підвищений, — мовив доктор, — і порекомендував би вам гарний відпочинок. А про розповідь скажу, — що краще прочитати її і тоді вже обговорити.

По закінченню медогляду Капітан повернувся на корабель. Книга лежала, де він її лишив, та рослина, росток якої Капітан узяв, зникла .

Того ж вечора Доктор відкрив книгу в своєму кріслі, поряд лащився і заважав кіт, на кухні щось готувала жінка. На одній із сторінок Доктор знайшов висушений листок. Узявши за черенка, він покрутив його перед світлом лампи. Поряд просковзнула кішка. Листок не був впізнаний Доктором, і він вирішив розглянути його детальніше наступного дня. Кішка прослизнула до дверей і попросилась надвір.

Наступного дня у лабораторний мікроскоп Доктор розгледів спори на зразок папороті, що знаходились на тильній стороні листка. Це наштовхнуло його на думку про спільного предка рослин. Саме це хотів обговорити Доктор після доповіді, яку робив Капітан. Капітан доповів про зіткнення, що відбулося підчас посадки, і яке лишило можливості передавати сигнал про своє місце знаходження.

Далі йшла мова про беззаперечну подібність цивілізацій Іролокців та Землян, і швидше за все група планет біля Іролок населена істотами з дружніми намірами. Можливо, відбувається обмін технічними досягненнями і культурними надбаннями. Капітан представив креслення. Група інженерів пообіцяла незабаром представити суспільству живий виріб, на що Капітан тільки посміхнувся

. З’явився Механік, осяяний вогняною кулею. Присутні аплодували. Куля з небесно голубого змінювала колір на оранжевий, подібний до яєчного жовтка чи то до апельсину. І насамкінець Капітан доповів, що йому вдалося знайти автора вірша стрімко сколихнувшого усю землю.

Усі застигли в очікуванні. Хто? — це питання читалось на обличчях присутніх.

— Дівчина, на ім’я Амі, отримала його в готовому вигляді під час короткочасного видіння, приблизно в той самий час, коли він був зафіксований Механіком на орбітальній станції. Вірш лишився лежати в шухляді ніким не читаний аж до появи Капітана .

Худий чолов’яга в окулярах запропонував провести опитування серед поетів, на предмет того, як з’являються вірші, щоб мати уяву про природу надходження його до дівчини на ім’я Амі. Зовсім скоро почали надходити перші дані. Більше половини опитуваних заявили, що вірші — це робота, і вірші вони саме складають. Четверта частина чує голос, що підказує їм риму. Невелика кількість черпає рими зі сновидінь. Деякі дотепники вказували своєю музою комп’ютерну програму, що знає напам’ять всіх класиків і творить у заданому стилі на задану тему. Один поет написав, що вірші до нього приходять всередині кулі, вже готовими і йому треба їх лише розгорнути. Хтось повідомив про присутність ще когось стороннього і невидимого, ніби співавтора. Саме з останніми було вирішено працювати детальніше у цьому напрямку. Після доповіді, коли всі втомлено розходились, Доктор підійшов до Капітана.

— Сподобалась розповідь? — запитав Капітан маючи на увазі « Викрадача Тіней » .

Не дочекавшись відповіді серед тісняви, Капітан повідомив, що не має зараз часу на обговорення та обов’язково знайде його пізніше. Надворі його чекав повітряний катер і Дівчина. Коли вони на швидкості розчинилися в потоці транспорту, Доктор побрів до дому, занурений в думки. Біля під’їзду його зустрічав кіт і ласкаво терся об ноги .

Вихід в поле

Недопалок впав у вогку землю. Жирна і родюча, вона огорнула чоботи фермера.

— Що за курва! — вирвалось невдоволення і здивування.

Весь ґрунт, що мав бути засіяний пшеницею, вже зеленів. Ліана стелилася килимом і повзла в тонку посадку дерев, далі винирювала з іншого боку дороги, знов стелилася полем, далі серед приватних будиночків, доріг і врешті серед багатоповерхівок, де мешкав Доктор. Кіт його сидів на підвіконні і мружився від сонця. Доктор розмовляв по телефону з колегою.

— Іване Гаврилович, ви мусите це бачити. — торочив він. — Так, безперешкодно і нечувано швидко… — Добре чекатиму на вас о першій.

Телефон знову задзвонив.

— Це з приводу опитувань поетів, — повідомив голос в трубці.

— Не маємо на це часу, — відповів Доктор і поклав телефон.

Кімната наповнилась гулом вдалечині проїжджаючих авто, голосами незнайомих. Доктор схилився над паростком. На стовбурці, що випускало кореневище, виднілись молоді листочки. З поки що недозрілими спорами, а що далі, — Доктор вже бачив. Мішечки швидко лускаються і спори розносяться вітром, чи ще будь-яким способом. Планета, вочевидь, дуже сприятливе місце для Плазуна — так його назвали. Чи то через відсутність природних шкідників, чи через якісь інші фактори, — Плазун розрісся і загрожував посівам культурних рослин. За вікном здійнявся вітер, по тілу Доктора пройшло тремтіння від думки скільки насіння знялось в повітря і попрямувало далі, на нові території.

У своєму кабінеті один з Братів дістав із сейфу платиновий наконечник. Його вага приємно тяготила руку. Слабке денне світло грало в його гранях. Він думав про полювання, про те, як прислухавшись до вітру, відчуєш серед його шурхотіння рух живої істоти. Дихання стане ніби чужим. Тоді тятива натягнеться, і невідомий інстинкт направить руки. Увійшов Радник. Замріяний погляд Брата повернувся до кабінету.

— Я вже проінформований, — мовив Брат .

Радник міркував над своїм становищем.

— Під загрозою не лише виробництво мармеладу. Посіви цукрового буряку покриті Плазуном. Плазун рухається і за кордони країни. На шляху посіви хліба. Зараз наші біологи випробовують інстектециди .

— Сам був у полі?

Радник похитав головою з боку в бік.

Деякий час Брат вивчав як утворений плазун. Рослини, сплетені одна з одною, обмінювались усім необхідним, якщо одна із них потрапляла у несприятливе середовище. Вода і поживні речовини подавались через присоски, доки коріння не укріплювалось і не ставало здатним самотужки добувати їх для себе, або не давало потомство, і рослина ставала каналом для постачання необхідного для наступного покоління.

— Божественний приклад експансії. — мовив Брат.

Пожежні машини простягнулись обабіч дороги. Поряд зрідка проносились автівки. Радник з Братом наблизились. Машини розпилювали зі шлангів з насадками (задля подрібнення крапель) щось із нафтопродуктів. Пожежник попросив їх відійти подалі. А далі полум’я вирвалось жовтим язичком і швидко попрямувало слідами розпилених крапель, попутно ухиляючись від вітру і тягнучись все далі й далі. Кіптява здіймалась в повітря. Разом з нею чорні рештки рослин кружляли в сірому весняному повітрі.

— Якщо це єдиний спосіб, — говорив Брат до Радника, — то нам-таки доведеться вчитись полювати, щоб добувати собі їжу.

До середини літа становище окреслилось вже повністю. Кулінари вигадували страви з Плазуна, та він годився лише для виготовлення канатів. Магазини підіймали ціни на продукти, тягнулися величезні черги біля кас, сварки спалахували, коли кілька рук тягнулися за однією паляницею. Полиці пустіли, закінчувались стратегічні запаси продовольства.

Рада, що зібралась з приводу вирішення цього питання, так і не розходилась. Першочерговим стояло питання ефективного контролю над ростом Плазуна. Капітан іноді замислювався над продовженням класифікації видінь поетів, показань Амі та Механіка. Та нагальність питання, що ставило сьогодення, не давала часу на подібні дослідження. Уся живність на фермах була перетворена на харчовий продукт, аби не допустити стрімкого зниження ваги через недостатність корму. Були пропозиції створити ще одну експедицію задля вивчення і доставки природних шкідників Плазуна що імовірно мешкає на Іролок. Адже історія знає подібний приклад порушення рівноваги. Деякі особи виступали проти, хто через довготривалість подорожі, хто через непередбачувані наслідки подібних дій, хто через те та інше разом. До того ж не було відомо, чи існує подібний шкідник взагалі. Дівчина, після прибуття Капітана, відмовилась від своєї думки про повернення на Єнеру, та вона згадала про свій намір порадитись з Капітаном.

— Іван Гаврилович, коли ти був у відрядженні, пропонував відрядити групу дослідників до Єнери. Ніби продовжити початі вами дослідження, та я не дозволила, він вмовляв мене, говорив про те, що населення моєї планети матиме з цього вигоду, та я сказала, що ніяка вигода нам не потрібна.

— Так. — говорив Капітан. — зараз нам не до цього. Не вистачало Плазуна ще й на Енері .

Раптом Капітана ніби осяяло .

— Платиною ситий не будеш, а от плодами… — далі Капітан запнувся .

Проблеми контролю над Плазуном це не вирішувало і все ж, давало порятунок.

З цією думкою він звернувся до Доктора. Той працював в своєму кабінеті в інституті КосмоПолітики і виглядав втомленим та змученим. Капітан висловив своє осяяння.

— Я поміркую над вашою ідеєю пізніше, бо зараз втомлений тим Плазуном і взагалі хочу поговорити про прочитане оповідання.

— То що думаєте з цього приводу?

— Думаю, що він благав злодія позбавити тіні усіх, бо то був єдиний порятунок для його душі. Створити собі достойне життя без тіні тут він не міг і благав урівняти шанси. Маю порівняння, можливо не дуже вдале. Як би плазуном була заражена лише наша країна, то становище наше було б гірше, ніж коли заражені всі.

— Звідки такі думки?

— Бо вихід доводиться шукати вже разом. А на самоті ми стали б лише комерційним ходом для інших, можливістю збути те, що продається важко. А зараз, відчуваєте який стрибок? Не гірше ніж від невідомого вірша .

— Тільки, в інший бік. — заперечив Капітан.

— Чого ж? — усміхнувся Доктор. Прослідкуй, як змінилось мислення. Спочатку — будемо відвертими, як би не твій супротив, і твоєї дівчини, Єнера стала б суцільним родовищем для тих хто в змозі спорядити корабель з обладнанням. А зараз ми вже мислимо людяніше, хочемо попросити їжі. Потреби стали природнішими .

— Я думав завжди, що ми рухаємось кудись, маємо якийсь шлях, місію, якщо хочеш .

— Можливо. Та видно ми заблукали. І це плазун повертає нас до того, ким ми маємо бути.

Капітан замислився.

— Знаєте, Доктор, мене мучать докори сумління через те, що я привіз цю рослину на землю.

— Зате питання про природу вірша набуло нових граней. — посміхнувся Докор, і додав, — час відпочивати.

Дуель

Капітан отримав повідомлення на телефон про проникнення в Земну атмосферу невідомого літального апарату. Точні координати встановлювалися. Було відомо, що це невеличка група островів поблизу Індії. Дівчина лишилась у місті, коли він з Механіком відправився до вказаного місця.

Стояла спека і волога.

— Нагадує Єнеру. — примітив Механік.

З ліва ширився піщаний пляж, з криками кружляли чайки.

— Окрім цього. — вказував рукою Капітан на купу відходів, над якою кружляли птахи. Смаглявий хлопчик у пов’язці на стегнах наблизився до купи, помахом руки шугонув птахів і жбурнув синього напівпрозорого мішка.Приземлившись, він розродився якимись рештками, що скочувались донизу. Птахи накинулись на них.

Капітан подивився на екран телефону.

— Приблизно у цьому місці відбулось приземлення. — вказав він навкруги.

— Може твій пристрій помиляється. — Механік поспішив дістати свій.

— Зараз звіримось.

— Гей, десь тут приземлився корабель. — звернувся Капітан до смаглявого хлопця.

Він застиг, осмислюючи капітанові жести, і вказав в бік заростей. Над зеленою хащею здіймався дим. Раптом зелені хащі розгорілися з тріском. Біла куля вирвалась із них і збільшувалась. Знижуючись, куля здійняла бризки піску, що, впавши застигли склом.

Чайки від шуму здійнялись у небо. Купа сміття сховала за собою Капітана, Механіка та хлопця, що вказав їм напрямок. Хлопець голосно викрикував щось на своєму. Наступну кулю довелось чекати хвилини зо три. Друга куля ледь вилетіла з хащів і впала, спричинивши пожежу.

Величезна кількість диму знялась в повітря. Закручена вітром чорна хмара сягала сміттєвої купи, викликаючи сльози і кашель.

На пляжі з’явились двоє високуватих і худих підлітка, на ім'я Тарен і Волен.

— Пропоную вам дуель. Два на два. Матрос — секундант. — закричав Капітан .

Прибульці в подряпаному одязі і сажі прийняли виклик.

Дуель відбулася на березі ріки. Сонце фарбувало воду. Величезний міст, ніби хребет доісторичної істоти, перекидувався через води, які далі за течією огортали зелений острів. Очі прибульців жадібно запам’ятовували побачене. На острові височіла кам’яна фігура з вусами і суворим поглядом.

— Де відбудеться дуель? Досить вже тягнути .

Сходами вони спустилися в таверну. Серед дерев’яних лав і столів стояв заздалегідь попереджений Матрос.

— Прошу панове.

На широкій лаві Тарен і Волен сіли навпроти Капітана з Механіком.

— Дуель із закускою ?

Прибульці мізкували, що може ховатись за цим словом.

— Нехай вирішить випадок. — сказав Механік.

Матрос оголосив умови і підкинув монету. Ніхто не побачив, яким боком вона лягла на підлозі, та коли Матрос розігнуся, то мовив:

— Із закускою.

Одразу прийшла жінка зі срібним підносом. На ньому викладене сало і копчене м ’ясо огортало червоний хрін. Сам Матрос поставив чотири чарки і спітнівше скло пляшки. Окинувши усіх суровим поглядом, Матрос нагадав правила.

— Панове, хто першим торкнеться підлоги чимось окрім підошов, закінчує дуель як програвший, визнає себе таким і знімає усі претензії до суперника.

Після третьої чарки Матрос приєднався до дуелянтів. Після третьої пляшки зазвучала музика. Капітан силився розпитати про шкідників, яких теоретично має Плазун у своєму краю. Та Волен і Тарен нічого про це не знали і тільки й розповідали про те, як викрали літальний апарат. На борту машина була переобладнана у те, що стріляло з хащів і перетворювало пісок у скло. А тоді вони силились показати своє мистецтво прямо у таверні, і один з них впав на підлогу, та всі погодились, що за поразку це не рахується. А потім голова Капітана стала важкою, стеля і підлога закружляли, і голова торкнулася стола.

Коли сон минув, у горлянці його застрягла спрага… Він все ще був у таверні. Механік розважав якогось незнайомця. Тарен і Волен спали, з’їхавши зі стільців на підлогу .

Незнайомець все ніяк не міг повірити, що ті двоє — прибульці .

— Присягаюся тобі, ці двоє прилетіли з Іролок.Та що там… — махнув рукою Механік, якщо ти це приймаєш за жарт, то вже точно не повіриш в історію з нашим приземленням, ні, стривай, приіролоченням. Так правильніше. Язик його заплітався.

Місто настигла ніч. Після останніх подій небо виглядало інакше. Неначе фокусник розкривав свого чорного піджака, набитого таємницями і сюрпризами, і кожен з них світився зірочкою. Містом блукали незнайомці, і кожен зі своєю історією. Двом незнайомцям для цього міста не було куди йти. Та й вони були не в змозі. Матрос постелив Тарену і Волену у кімнаті для працівників.

Пусте приміщення у тьмяному світлі телевізора ховало столи з перевернутими стільцями на столах, і Матроса, що дивився бій фехтувальників і не лягав спати. У двері постукали. Піднявшись сходами і відчинивши, він зустрів Марію та Дівчину.

— Де хлопці? — запитала Дівчина.

— Мабуть ви розминулись. Я викликав їм таксі, і вони щойно поїхали.

— Що тут сталось? — запитала Марія.

— Нічого особливого. Трохи посиділи з друзями.

— А як же приземлення об’єкту? Вони мали ним займатись. — продовжувала Марія .

— Вже все владнали.

— То, може, ти нас впустиш?

— О, я вже зачинився і збираюсь сам йти додому.

— От і добре, як раз пройдемось, проведеш нас, розповіси про друзів.

— Та я трохи затримаюсь поприбирати.

— А ми допоможемо, чи не так ?

— Звісно, — відповіла з посмішкою Дівчина і пройшла повз Матроса всередину.

Окинувши поглядом підлогу, скатертини, стільці, Дівчина промовила .

— Все вже наче прибрано.

Раптом із за дверей, що вели до кухні, складських приміщень і кімнати для працівників почулось деренчання .

Дівчина з Марією кинули погляди на Матроса.

— О, це сьогодні привезений кабан. Ви ж знаєте, що їжа тут завжди свіжа і все на найвищому рівні. Шкода, що не всі це знають.

— Більше схоже на хропіння. — мовила Марія.

— То він спить?

— Мабуть так. Вже час пізній. Кабани дуже подібні до людей за будовою і взагалі.

— Добре хоч не смердить. — додала Марія, коли почулося вовтузіння за дверми.

— Щось я втомився, завтра вже поприбираю. — сказав Матрос і долонею почав зганяти всіх до виходу .

Дорогою вони розмовляли про Плазуна і про те, що з такими темпами до зими людство лишиться без їжі. Можновладці і багатії скуплять її для себе, або на перепродаж за захмарними цінами.

— Притримав би свого кабана до зими. — мовила Марія на прощання .

Коли двері зачинились, Матрос поспішив до таверни. Відкривши двері кімнати для персоналу, він помітив лише зім’ятий матрац. Приміщення було пустим. Він швидко оглянув інші кімнати. Нічого. Лише розбита шибка на кухні .

Наступного дня Доктор та Іван Гаврилович зібрали терміновий з’їзд. Через Капітана та Механіка він відклався до вечора. Були пропозиції проведення онлайн-конференції, та Доктор наполіг на особистій зустрічі в приміщенні інституту. Були присутні Доктор, Іван Гаврилович, обидва Брати, та чоловік, у якому Капітан впізнав військового, що був серед медичного персоналу, який зустрічав їх після останнього приземлення. Без вступу Доктор перейшов до діла.

— Усім відомо, що людство не має часу. Плазун знищив цьогорічний врожай. Заходи щодо боротьби не дали результатів. Роботи ведуться й досі, та на них не можна покладатись. Щоб забезпечити себе їжею маємо діяти вже зараз. Науковою групою — він вказав на Івана Гавриловича та шановним товариством спонсорів, — він вказав на Братів, — було погоджено спорядити негайний виліт до Єнери за для здобуття харчових продуктів. Керувати усією операцією призначається Капрал, — він вказав на військового.

— Докторе та шановне товариство, — піднявся Капітан і відчув неприємний присмак у роті. Я з колегами не один раз доводив свій професіоналізм та вимагаю пояснень...

— Так, звичайно Капітане. З огляду на медичні показники ви маєте утриматись від польотів принаймні на рік. За для нормалізації функцій організму вам призначений тривалий відпочинок у найкращих санаторіях світу.

Капітан сів у крісло. Капрал, піднявшись, висловив повагу до колеги та вдячність за довіру. Повідомивши, що має багато роботи, він видалився із зали.

— Чи вдалось щось дізнатись про об’єкт, що приземлився на островах південніше Індії ?

— спитав Іван Гаврилович у Капітана.

— Ми працюємо у цьому напрямку. — відповів він.

Тієї ночі, коли Матрос помітив зникнення Тарена і Волена з приміщення власної таверни, він прослідував за ними. Потрапивши через розбиту шибку вікна він опинився всередині прямокутного двору. На дротах висіла білизна і поволі хилиталась на вітру у місячному сяйві. Через арку Матрос покинув тісний простір двору. Поодинока машина проїхала поряд. Води широченної ріки ніби спали разом із містом. Матрос пройшовся набережною в надії розпитати когось про двох п’яних прибульців. Він пригадав, що виглядали вони інакше ніж земляни. Різниця полягала лише в одязі, що був чорним і зручним, як йому здалося під час їхнього намагання демонструвати власне мистецтво в таверні. Мали обоє якісь металеві брязкальця на зап’ястях і взагалі були схожі один на одного. Проблукавши до ранку, Матрос завітав до Механіка. Капітан ще спав, коли вони вдвох подзвонили в двері. Було вирішено розпочати пошук негайно, вже при денному світлі. Дзвінок Доктора змусив їх прискоритись. Коли Механік блукав ранковим містом, його осяяла ідея. .

— Вони самі мають нас знайти, бо мабуть хочуть повернутись на Іролок.

— А на що ми їм? — спитав Матрос.

— Бо в нас буде їх корабель. Маєш зараз відбути до Індії.

— Уяви не маю як ним керувати .

— Ти своїй жінці теж так сказав у першу шлюбну ніч? На місці розберешся.

Увечері після наради, коли Капітан з Механіком покинули Інститут Космополітики, вели розмову про те, скільки часу знадобиться Матросу задля повернення .

— Це він правильно вчинив, що не розповів про дуель Дівчині .

— Так, швидкий на вигадку. — підтримав Механік.

Ідучи містом, вони помітили юрбу людей поблизу скверу. Грала музика. Луна її гуляла вулицями, змішувалась з вигуками та звуком доріг. Всередині кола, утвореного юрбою, було спекотно. Вимахуючи вогнем, малюючи кола, змагалися двоє.

— Попались. — мовив Механік.

Вони прискорили ходу, розсунули натовп і опинились віч-на-віч з приборкувачами вогню.

Та ті не думали спинятись. Механік зааплодував. Капітан підтримав його. Та то були інші хлопці. Прибульців не було і серед глядачів.

Геном Плазуна

Петро Андрійович, дочекавшись вихідного, поцілував дружину, узяв вудку і рушив на берег річки. Сяяло сонце. Деколи хмари затуляли світило, рятуючи від спеки, що набирала обертів. Раптом на воді з’явилась тінь. Рухалась вона швидко. Сонце на мить зникло і з’явилось знов. Насилу відірвавши погляд від поплавка, Петро Андрійович побачив диск, що нісся над містом.

Пронісся він повз багатоповерхівку, що височіла над водою. Зробив гака, попрямувавши вздовж берега, і приземлився на просторій площадці, викладеній плиткою.

Капітан занурювався в дослідження з приводу опитувань поетів, Дівчина слухала аудіокнигу з найпрестижнішого рейтингу творів створених програмами, коли Матрос зв’язався з ними .

Прибули Механік і Марія одночасно з Тареном і Воленом.

— Ми бачили, як ти сідав. Кермувальник з тебе ніякий. — говорили прибульці до Матроса.

Пояснювати, де вони провели цей час, не схотіли. А на запитання, чому втекли через розбиту шибку, відповіли, що вдячні за гостинність, та вона їм ні до чого.

Прибув і Капрал. Тарен і Волен не виявили ніякої уваги до нього, попрощались і без зайвих церемоній здійняли диск у небо. Велика кількість людей, що зібралась поряд, вигукувала прощання і запрошення .

Капрал попередив, що на команду теж чекає швидкий відліт .

— Всі ці люди, що довкола, — зібрались дивитись на відліт, як на розвагу, — та для нас це робота.

І вже наступного дня Чорний Птах здійнявся в небо. Випустив сині струмені полум’я і зник.

Капітан лише міг спостерігати за цим. Після того, як Тарен і Волен покинули землю, а слідом і уся команда, Капітан відчув самотність. Від островів Єнери його відділяв холодний морок Космосу.

Капітан все частіше навідувався до Доктора. Той розповідав, що імовірніше за все спори Плазуна потрапили на його кішку, коли він відкрив книгу і взяв засушений паросток, а з неї і на ґрунт. Та таке швидке зростання дивувало навіть досвідченого біолога.

Годинами вони могли розмовляти про космічні простори, літературу, та те, що ж чекає землю у майбутньому. Одного разу, рятуючись від бездіяльності, Капітан завітав до інституту КосмоПолітики. Серед кабінетів він відшукував кабінет Доктора. Нікого не знайшовши, він увійшов в єдині двері, що були відчинені. Нікого з працівників не було. Монітор ноутбука був відкритий на файлі “Геном Плазуна”. Цікава назва підштовхнула Капітана скопіювати файл до свого телефону .

Ввійшов Іван Гаврилович.

— Когось шукаєте?

— Так, Доктора.

— Він узяв лікарняний і сьогодні вдома.

Капітан подякував за інформацію і вирішив навідати друга.

Доктор лежав у ліжку, загорнутий в ковдру. Поряд на тумбочці лежали пігулки і градусник. Дружина на кухні готувала курячий бульйон.

— Легко засвоюється. — пояснив Доктор.

Капітан розповів, що шукав Доктора і вирішив навідатись до нього в інститут, там він випадково скопіював файл “Геном Плазуна” і збирається прочитати його вдома.

— Ніколи не чув про цей файл, хоч і працюю там. — промовив він до Капітана.

Доктор негайно ознайомився з його вмістом, адже курячий бульйон ставав вже рідкісним делікатесом. Розтерши переносицю і очі ( в ознаки давалась хвороба) він повідомив.

— Плазун генномодифікований.

— Це якийсь гібрид, що зменшує плодючість, з яким схрестяться інші особи і наберуться його якостей? — висловив припущення Капітан.

— Ні. Він модифікований задля збільшення плодючості. Причому одразу після вашого прибуття. На це вказує дата .

Дорогою до помешкання Братів Капітан міркував, навіщо було споряджувати експедицію до Єнери. Повідомивши охоронцю що хоче поговорити з Братами, він лишився чекати на самоті. Скоро охоронець повернувся і відчинив ворота. Пройшовши серед троянд і персиків, він потрапив до будинку. Один з Братів цього разу грав на піаніно. Виходило в нього не погано, та все одно дратувало Капітана. Закінчивши, він необережно гримнув кришкою піаніно.

— Слухаю вас.

— Я прочитав файл. Що ви про це знаєте?

— Який ще файл.

— Про те що Плазун за допомогою людського втручання загарбав усю планету .

— То чого ви так нервуєтесь ?

— Для чого це зроблено і чому приховується ?

— То про Капрала вам теж відомо ?

— А що мені має бути відомо про Капрала ?

— Добре. Розповім вам по порядку. Плазун почав вивчатись одразу. Коли ви були на медогляді, його листки вже давали показання під мікроскопом. Про маніпуляції науковців не буду розповсюджуватись, бо не фахівець в цих справах, та фахівець в іншому. Ми не могли втратити таку нагоду. Так, Плазун зашкодив господарству нашої країни, та усім державам на земній кулі. Та чого ми досягли! Усілякі віртуальні валюти, золоті запаси, паперові гроші стали просто примарами. Їх велич розтанула, коли поля перестали родити. Сонце світило. Дощі йшли. Та врожаю чекати не доводилось. Ми — саме ми, обнулили цей світ. Звільнили він шизофренічних нагромаджень. Їжа — ось цінність.

— Все одно її матиме той, у кого більше валюти. Світ не урівнявся. Лише зчинилась паніка. Марно витрачені зусилля сотен тисяч людей. І це по вашому прогрес?

— Серед хаосу ми таки підготували наступний крок. І світ вже рівнятиметься на нас. Думаєте, якби плазун потрапив в інші руки, то вони вчинили б не так само? Вони вчинили б гірше. Бо це боротьба. Балачки хороші, коли не відповідаєш за життя і добробут цілої країни. Це мій обов’язок — піклуватись про добробут, хай і таким незрозумілим способом. Та ми мали заразити і себе. Ми вже поза підозрою. Файли знищаться, або в разі чого оголосяться підробками. Та ми матимемо монополію на зерно.

— І як ви це зробите ?

— Ліки вже зроблені. Та ми їх винайдемо вдруге, на очах у світової спільноти. І це не все, бо вони й досі будуть голодні, і ми їх нагодуємо харчами із Енери.

— Я буду дурнем, якщо повірю що цей політ заради самих ягід.

— Правильно. Капрал знає свою справу. І ви маєте розуміти — гонка не припиняється ніколи. Ось чому ми робимо це.

Платина — ось за чим вирушив Чорний Птах. Сталось те, чого він боявся найбільше. Та то був світ без Плазуна, без загрози голоду і викриття .

Без минулого

До заводу феросплавів та мармеладу додався завод з виготовлення шоколаду. Капітан думав, що Брати не прогадали з плазуном, доки не вдарили перші морози. Закордонні вченні повідомили, що навіть незначний короткочасний мороз знищує рослину і навіть її спори.

— Іролок спекотна планета. — всміхнувся Капітан.

Прогулюючись, Капітан випадково зустрів Радника. Вони вирішили випити кави. Розмова йшла про новину щодо Плазуна. Радник поцікавився, як там Дівчина і команда взагалі, додавши — Сподіваюсь, той Капрал не надто їм надокучає. Бо він з тих...

— З кого?

Раднику стало незручно з того, що він розбовкав таку незручну таемницю. Він нахилився трохи ближче до Капітана.

— Він пробірочний.

Капітан згадав, що проводились досліди з вирощування людей штучно. Проводилась широка рекламна компанія, і навіть самотня людина за гроші могла отримати нащадка. З часом помітили, що такі люди не мають потягу до створення власної сім’ї, мали підвищену працездатність та піддатливість до навіювань.

Деякі вчені пояснювали це відсутністю в їхньому досвіді власного народження .

Вирощувались вони в спеціальних камерах. Згодом, відбувалась поступова заміна камери на реальний світ.

Раднику Капітан відповів, що він, у своїй команді впевнений. Та той торочив, що Брати та Іван Гаврилович виростили справжню машину.

У цей час, на Енері, Капралові думки були далеко в минулому. Поселення займалось своїми справами. Горіло вогнище. Малий ліпив щось подібне до людини. Бачачи його самотність, Капрал сказав, що в нього гарно виходить. Він пригадав власне дитинство, безліч людей у білих халатах, що привітно посміхаються. І страхітливе червоніння сутінок, які означали, що скоро всі підуть. Камера відчиниться. І перед тим як провалитись в штучний сон, його груди стиснуться від думки про невідворотність майбутнього.

— Як пошуки металів? — запитав Механік. Вони з Марією щойно повернулись з повними корзинами ягід. Капрал сприйняв болюче це питання.

— Трохи золота знайдено на узбережжі.

Треба продовжити пошук. — мовив він.

— Продовжиш завтра. Вже сутеніє. — мовила Марія.

Та Капрал вже розчинився в сутінках. Повернулись спогади.

Одного дня серед білих халатів з’явилось двоє в сірих костюмах. Тоді ще худі, вони пригостили його мармеладками і відчуття невідворотності майбутнього стало з’являтись рідше. Маленький Капрал катався взимку на санчатах, влітку мав збите колінце. Медсестра дмухала на ранку, змащуючи її зеленкою. Маленький Капрал уважно ставився до почутого ним. Він ніби відшукував той голос, за яким треба і хочеться йти. Відчуття, що йому чогось не вистачає, можна було порівняти з тим, ніби усі, кого він зустрічав, були на якійсь грандіозній вечірці разом, де всі напилися і побилися з поліцією, і все це їх об’єднало, зробило посвяченими у щось невимовне. А він ту вечірку проґавив.

Море облизувало пляж. Кволий супутник силився розбавити пітьму. Капрал хотів скинути черевики і пройтись, та помітив вдалечині червоне палахкотіння.

Непорушний силует був поряд. Наблизившись, він почув голос.

— Шукаєш щось тяжке і блискуче?

Капрал враз змінився від почутих слів. Силует простяг йому люльку, що мирно диміла. Капрал простяг руку.

— Що це? — запитав він, втягуючи дим.

— О, це пилок, що приносять бджоли, які мешкають за морем і літають на небо, до супутника з квітучими кратерами.

Силует простяг руку, і вона вирізнялась на фоні неба, вказуючи на фіолетове сяйво супутника.

Капрал сів на камінь. Згадав, що він винен Братам. Що має робити щось для них, співпрацювати. Жменька золота це все чим він заплатить за політ, за довіру, за порятунок з кімнати червоних сутінок.Та ноги відмовились. До того ж сидіти було так приємно.

Силует нахилився вперед.

— Нащо воно тобі ?

Складався довгий ланцюжок пояснень, щоб його слова набули вагомості.

— Тобі треба дещо інше. — промовив силует і хитро посміхнувся.

Капрал прийшов до тями в суцільній темряві. Він лежав на піску. Довкола були стіни з землі та каміння, шорохуватісь яких він мацав руками. Без сумніву, це була печера.

Виходу не було. Підкрадалась спрага і змушувала дряпати землю. До того ж хотілось в туалет. Думка про це та неможливість відволіктися лише множило його страждання. Вибившись із сил, він змочив пісок, і відчув огиду до власних випарів.

Обнявши коліна, він лежав у повній темряві. Спогади знову ожили. Та не було часу на них зважати. Пальці мали мозолі. Вони натрапили на щілину поміж каменів. І пальці лоскотнув вітерець.

Коли Капрал вибрався на зовні, він чув знайомі голоси, що його гукають. І він знав, що він такий же як вони. Знав, що він щойно народився.

Сонцефермер

Плазуном була захоплена південна півкуля та екватор. Вакцина була винайдена і продана, доки мороз не дістався півдня планети.

Була черга за енеріанськими фруктами та ягодами. Розійшлись вони на онлайн-аукціонах. Найбільшу кількість зміг собі дозволити власник ферми штучних сонць ДаоДональд, бізнесмен штучного походження, чим добре збагатив Братів.

Стоячи вранці на балконі з видом на плазуновий сад, який невтомно приборкував батальйон садівників, ДаоДональд смакував диковинний плід і слухав новини, що лунали з екрану в глибині кімнати.

Слова лунали жіночим голосом, через переклад, хоч і промовлялись від імені чоловіка.

— В своєму минулому житті я був успішним. Я мав кар’єру військового і почесну місію, як і тисячі інших людей. Та скажу прямо — я пробірочний, я з покоління, відсіяного плином життя. З покоління що усвідомлює — інших таких не буде. З тих, хто з’явився всупереч всьому. І ми не такі як більшість, та існує шлях до народження в інше життя, і я його пройшов. Це заявляю я, штучно створений, Капрал Військово Космічних Сил .

Поклавши недоїдок екзотичного фрукту, ДаоДональд поглянув на Сонце, на працю садівників, і рушив на звичний ранковий обхід. Увійшовши до ангару, зовні пофарбованого у білий, він одягся у спецодяг і став працювати на рівні з іншими. Пропрацювавшими до вечора, він закінчив свій ранковий обхід. Зайшовши в будинок, ДаоДональд зібрав необхідні речі і відправився на пошуки пробірочного Капрала, який був єдиним, кого бачив ДаоДональд, хто цього не соромився і не приховував.

Літак його приземлився в аеропорту далекої країни .

І ось він тримає в лівій руці піджак, який скинув через спеку, в правій — сумку, з наскоро зібраними речами, а попереду густий потік машин, де водії лають один одного незнайомою йому мовою.

Ось тут йому належало знайти людину, що позбавить його від страждань пробірочності. Жвавий таксист, щось виспівуючи, вже вкладав сумку в багажник.Вони помчали містом. До ДаоДональна підкрадалось бажання попрацювати, як він це робив за звичкою, не маючи виходу, він силився заговорити. Та спіткнувся на півслові. Водій вже досить наколесив, щоб думка про платоспроможність клієнта змусила його спитати де зупинити. Універсальна інтонація безпомилково була вловлена. ДаоДональд вказав на перше ліпше місце.

Пройшовши крізь палатки з кольоровими лозунгами, огрядна жінка вручила йому листівку. Попереду, на площі, зібрався натовп, енергійно лунав голос до чогось закликаючи. Поглянувши на брошурку, ДаоДональд впізнав двох Братів.

Накотилось бажання попрацювати. Згинаючи його, ніби сталевий прут, ДаоДональд силився направити його на пошук. Вечір застав його в кімнаті готелю. Сутінки він провів в кав’ярні, бо як і всі пробірочні асоціював їх з неминучістю самотності в камері для сну. Дитинство його пройшло в повноцінній родині, де він був другою дитиною. Та вже тоді відчував недостатність якогось відкриття, ніби він тренувався з однаковою вагою, а всі інші діти прогресували .

Весь день він провів за ноутбуком. Та мало перекладної інформації знайшлось для нього. Пошук продовжився ввечері. ДаоДональд натрапив на статтю про тренінги, що проводяться щосуботи за містом. Їх проводив Капрал. Циферблат монітора перехилився за північ .

Наступного дня його чекав сюрприз. Зібралось біля трьох десятків людей і кожен гордо називав себе пробірочним. І що найбільше здивувало ДаоДональда, це присутність сімейної пари. Вони з захопленням дивились на Капрала. Задавали різні питання, він з усмішкою порекомендував пити побільше води. В кінці розмови кожен отримав лопату, — вони мали поховати один одного. ДаоДональда ховав прищавий підліток, який посварився з батьками і підозрював, що ніякі вони не батьки. Яма вийшла ледь по коліна. Кожен претендент на переродження отримав соломинку і команду сумирно лежати на рудій глині доки його закидають землею. Дао виконав усі команди. Стало прохолодно. Піщинки потрапляли до носа і тисли на груди. Нарешті йому закортіло в туалет. Злити зайву воду. Та поворухнутись не було можливості, лише прискорено дихати через соломинку. Розпач охопив його. Він був ладний битись за те, щоб не осоромитись, і не обмочити себе, та все видавалось марним. І наче у вісні, тепло потекло по нозі. ДаоДональд здався. Потекли сльози. Полегшення прийшло з середини. Він продовжив намагання вибратись з мерзенного полону. І тоді земля ледь не фонтаном знялась, коли піддалась його натиску.

Він окинув поглядом усіх присутніх. Дехто обтрушував землю. Дехто й досі залишавсь похованим. ДаоДональд підвищив голос, мабуть вперше в житті, і вилаявся на всіх присутніх і на все, що його оточувало.

Універсальна інтонація безпомилково була вловлена.

Весілля

Запрошення до весілля Капітана і Дівчини відхилили як Радник так і Брати, пояснюючи це передвиборною кампанією. Дружкою Дівчини була Марія, боярином Капітана вибрали Механіка. Гуляння відбувалось у таверні Матроса.

Всі весело згадували дуель з прибульцями, і Дівчина застережно похитала головою до Капітана.

— Міг би і програти.

А на запитання, чого ж Тарен і Волен прибули з такої далечини, замість Капітана втрутився і відповів Механік

— Припекло позмагатись.

Про ревнощі до Амі, було вирішено змовчати.

Далі розмова пішла про підготовку до наступного вогняного виступу, і про те, кому можна довірити представляти землю.

Танці перемішувались з конкурсами, поздоровленнями молодих, вигуками — Гірко!

До Капітана підійшов висловити поздоровлення Доктор, вже будучи на підпитку, він благословив шлюб і, нахилившись ближче, запевнив Капітана:

— Розгадка загадкового вірша скоро буде знайдена, запевняю вас. — він вдарив себе в груди і підкреслено на першому слові вимовив, — Я працюю над цим.

Після закінчення гулянь молодят чекала весільна подорож. У вагоні потяга, в якому вони відправлялись, біля їхніх місць сиділо троє чоловіків. Один виглядав геть хворим і майже не розмовляв. Інші двоє були бадьорими і підтягнутими. Розмову вели про наступні вибори і про мур, зведений на кордоні з державою. Сперечались про доцільність фінансування і технічні тонкощі. Мур звісно був не з каменю, а просто мав таку назву. Це були через рівні проміжки натягнуті так звані лазерні струни. Сперечались про потужність, яка має бути встановлена законодавством. Капітан притримувався позиції, що сила лазеру має мати попереджувальний характер і лише знешкоджувати об’єкт на кілька десятків хвилин. Хлопці ж тримались позиції, що сила лазеру має бути збільшена в рази, а про фатальні наслідки мають попереджати вже й так усюди наявні голограми.

Коли до прибуття лишалось близько години, хворий чоловік, що весь час подорожі про спав, заговорив до Капітана. Він повідомив, що прямує в клініку для лікування від наркотичної залежності. Від нього Дівчина почула знайомі слова — «пилок місячних бджіл». Таку назву дав хворий препарату, від якого він мав залежність. Двоє хлопців, що їхали поряд, були його супроводжуючими, на випадок, якщо дорогою йому захочеться втекти.

Він розповів про книгу, написану Капралом під час польоту на землю. В ній описуються трансцендентні переживання людини, що не мала досвіду народження в цей світ. Її постійна втеча в роботу, небажання створити сім’ю та відстоювати власну позицію, пояснюється тим, що вона не має своєрідного щеплення, первинної боротьби, болі і свободи, — як знаку, — що чекає людину в житті. Капрал давав детальний опис зустрічі з людиною на узбережжі та прийом наркотику шляхом вдихання диму від тління.

— Звісно, приймав я підробку, яка з’явилась після виходу книги.

Капітан знизав плечима, бо не знав що відповісти. Він чув про історію з новонародженням Капрала і замислився, як воно, бути таким. Як змінюється психіка після таємничих маніпуляцій, і мабуть найцікавіше, як Шаман розгледів ту синтетичність в Капралові, так швидко, і як він взнав, що треба робити, щоб позбавити його від того. Він згадував, як зустрів Капрала під час посадки Чорного Птаха, та нічого такого в ньому не помітив. Звичайний військовий.

— А все ж таки змінився. — мовив Капітан. — Книгу написав. — можливо то і правда.

— Проводить семінари, де інших навчає, — додала Дівчина.

— Виявилось з його книг, я узяв найгірше, — промовив пацієнт.

Тим часом за вікном проносилось місто. Потяг скидував швидкість.

Капітан думав про всі ці подорожі з планети на планету, де всі розуміють один одного і сполучені якоюсь невидимою силою в одне, спільне, універсальне. Про те, як все несеться водоспадом, в якому вони всі, разом, і кожному самому вирішувати чи кричати « Рятуйте», чи радіти разом з друзями пригоді, яка навряд чи трапиться ще з кимось. Думав про те, що лише нещодавно побачив на морському березі в обіймах вітру Дівчину, яка тепер поряд. І тепер його дружина.

 Зрада чи справедливість?

«Я подарую вам сонце» — цей лозунг був на брошурках, що видавала літня жіночка, стоячи біля палатки небесного кольору. Погода стояла хмарна.

Крокуючи до офісу, Радник узяв одну брошурку собі. Помацав її пальцями — не шкодує грошей, — подумав він, папір мав ребристу поверхню для людей з поганим зором, і маленьку блискучу наклейку для зчитування змісту у вигляді об’ємної візуалізації. Увійшовши до офісу, Радник з ходу привітався з жіночкою, що колись повідомляла про сигнал з Іролок, і попросив у неї приготувати кави. Сам він увійшов в свій кабінет на першому поверсі, поклав брошурку перед собою. Перевівши дух, він все-таки активував блискучу наліпку. Ввійшла жіночка з кавою. З блискучої наліпки виросла голка світла, потім розкрилась парасолю. Голос з сильним іноземним акцентом привітався.А далі вже знайомий і впізнаний голос Капрала на тлі сяючого сонця заговорив, що він підтримує кандидата в президенти, який здатен обігріти своїм теплом кожного. Потім пішли балачки про металургійну промисловість і мармелад, і про те, що цьому всьому настане кінець за президентства ДаоДональда, бо в ньому не буде потреби — штучне сонце, ціла ферма штучних сонце замінять їх .

— Сонячне майбутнє — реальність, вимовили голоси одночасно, коли зменшені об’ємні копії Капрала і ДаоДональда йшли назустріч Раднику, взявши один одного за руки.

Після закінчення агітації з’явилась біжуча строка. В ній вказувались номери законів, що забороняли сексуальним меншинам брати участь у виборчому процесі, і слідом номер закону, що не забороняє сексуальним меншинам висувати свою кандидатуру.

Радник витер спітнівшого лоба і звернувся до жіночки. Вона в цей час зачаровано сьорбала каву.

— Сонечко, нагадай мені, будь ласка, чому гомосексуальність у нас не вважається прийнятною серед людей, які приймають активну участь у виборчому процесі.

— Гомосексуалісти, а в народі, — підараси, не виконують загальнолюдське зобов’язання — піклування про слабших (заспокоювати збентеженість жінки), через таку недбалість у суспільстві порушується рівновага, а небажання базового підтримання рівноваги унеможливлює її створення на інших, більш високих рівнях, чим в своїй суті являється виборчий процес. — випалила жіночка, і додала — визначення, дане інтелектом, створеним за участю всіх країн.

— Саме так.

— Кожна поважаюча себе жінка знає це визначення. — додала вона з посмішкою.

Радник узяв брошурку і вийшов з кабінету. Натиснувши кнопку, він дочекався ліфту. Двері безшумно розсунулись, і він увійшов. Його непокоїла картина, коли ті двоє узялись за руки і попрямували йому на зустріч. Ліфт став підноситись. В грудях залоскотало, відчуття, схоже з тим, яке буває при підйомі літака, але зменшене в сто разів. Він замисливсь, що ж буває при злеті космічного апарату. На одинадцятому поверсі ліфт розсунув двері. Радник пройшов у кабінет. З широченного вікна відкривався вид на все місто. Ріка, сталева змія, ховалась серед зелені і будинків. Брат сидів за столом, біля сейфу з причиненими дверцятами.

— Знаєш, чим те золото, що привіз Капрал, цінне для мене? Тим що воно з Енери. Хоч його і небагато, все ж воно гарніше за все золото землі. — він розглядав його, пересипаючи з долоні в долоню маленькі золоті крихти. Можливо, колись ми введемо на ринок енеріанське золото, воно має бути цінніше. — мріяв Брат.

Радник то спостерігав за його забавкою, то поглядав у вікно, де ніби тля по гілці, пересувались автівки через міст, перекинутий над рікою.

— У мене новина. — Радник простяг брошурку з голограмою.

Брат узяв її, зім’яв і жбурнув у порожнє відро.

— Думаєш, я не бачив палаток цих клоунів? Поміркуй. Всі до одного знають, що вони пробірочні, а це плюсів не додає. А те, що вони підараси, взагалі ставить під сумнів саму можливість президентства.

— Законом не забороняється займати посаду, лише голосувати. — мовив Радник.

Брат підвівся і підійшов до вікна. На небі збирались хмари. Густі, аж із сивиною, вони сунули здалеку.

— Це вискочка. — відповів він чітко.

Руки його були закинуті за спину, а погляд шукав щось серед хмар.

— Металургія зникне? Та на чому ж тримається бетон в їхніх будинках? На арматурі, про яку всі забули. Міст, щоб подолати водний простір, з нашого металу, самі автівки з нашого металу. А чим годувати дітей, як не нашим мармеладом. А сонце створене, щоб давати світло і тепло — одне на всіх, а інше — то наша справа .

Радник присів на стілець. Брат вдивлявся в небо. Приваблювали його безшумні спалахи .

— Гарно сказав? Треба запам’ятати і внести в промову. — сказав він до Радника.

Той теж дивився в небо. На підвіконня впали великі краплі і почали, спочатку невпевнено, задавати ритм, який перетворився в суцільне стрекотіння. Каштани внизу змокли і повісили листя, хилитаючи їх від вітру. Брат згадав, як він зі своїм молодшим потрапив під таку саму зливу, і як вони боялись, що їх сваритиме мама, за те що змокли, та вона лише посміхнулась, мабуть згадавши, як і сама малою потрапила під таку зливу. І ось під деревом двоє хлопчаків переводять подих, щоб побігти далі .

«Злива буде довгою » — міркував про себе Радник. Він підвівся, підійшов до стіни, ввімкнув великий екран, вмонтований в стіну.

На ньому з’явились обличчя темношкірих, що агресивно щось розповідали в камеру. При цьому звучали наднизькі баси і поряд синтетичні звуки високої частоти. Якась патетика була в них, але була замаскованою, щоб вберегти себе він насміхань, якогось внутрішнього критика. І справді, замислився Радник, хто це там в середині визначає, що йому подобається, а що ні, і чим він керується. Можливо, він просто хоче співпадати в цьому з іншими, такими ж внутрішніми критиками, які визначають, чи маєш ти прислухатись і топнути ногою об підлогу .

— Новини. — сказав Радник.

На екрані з’явилась телеведуча з рудим волоссям і зеленими очима. Далі показали довжелезну чергу на кастинг для вогняного шоу. Брали інтерв’ю. Майже всі казали, що хочуть побувати в космосі і представляти людство на найвизначніших змаганнях. Один хлопець сказав, що просто не може інакше. У наступному репортажі з’явився Іван Гаврилович. Знаходився він на сонячній фермі, позаду були реактори, і люди в білій формі. З сумним видом обличчя він промовив.

— Інформацію щодо штучної природи Плазуна підтверджую. Він штучно модифікований для збільшення плодючості і шкоди, що він вже наніс господарству і населенню. Мушу визнати, що я отримав наказ від найвищого керівництва країни створити сорт Плазуна з такими якостями. У лабораторії в інопланетну рослину був вживлений ген кролика. Паралельно була створена отрута для спланованого знищення рослини.

На екрані знову з'явилась ведуча. Вона повідомила, що Іван Гаврилович дав показання, і в суді будуть розглядатись міри покарання для замовників.

— А тепер слово кандидату в президенти ДаоДональду. Він прокоментує ситуацію, що склалась.

— Це жахливо. Подібні речі не мають ставатись. Дуже прикро, що такі люди й досі знаходяться при владі і мають намір лишитись при ній за допомогою виборців.

Позаду ДаоДональда знаходилась юрба, що водила хоровод. Вони мали плакати з написом «Ми пробірочні — і цим пишаємось ».

ДаоДональд говорив про перспективи розвитку сонцеферм і що в майбутньому чекає людство. Та ні Радник, ні Брат, його вже не чули .

Ніби два величезних камені, зіштовхнулись хмари, жовта тріщина пішла по небу і прокотилась громом.

Вибір

Петро Андрійович дивився у виборчий бюлетень.Прочитавши імя ДаоДональда, у його уяві ввімкнулась асоціація з безкрайніми сонцефермами на місці металургійних заводів. Він уявив, що працюватиме в чистому світлому приміщені і отримуватиме в рази більше, ніж на металургійному підприємстві. Поставивши галочку навпроти ім'я ДаоДональда, він опустив бюлетень в урну. Сусід його, хлопець, що посварився з батьками і ходив з траспорантом « Ми пробірочні — і цим пишаємось », поставив галочку-онлайн за ДаоДональда, бо читав книгу Капрала, а вони з ДаоДональдом дуже близькі.

Незнайомець, який не вірив в розповідь Механіка про аварійне зниження на Іролок, дивився випуск новин з Іваном Гавриловичем і згадав, як прокинувся вранці, і холодильник був порожній. Дружина його була на роботі і йому довелось чекати цілий день, доки вона прийде і щось приготує. І разом вони поставили галочки навпроти ДаоДональда.

В ніч підрахунку голосів, було вже мало сумнівів в тому, хто набере їх найбільшу кількість.

Капрал лежав голий в місячному сяйві. Лежав він на животі, подриґуючи ногами, що звисали з краю ліжка. ДаоДональд стояв, спершись долонями в боки, і споглядав ніч. З пластикової коробочки він дістав пігулку і проковтнув, нічим не запиваючи.

— Як підрахунок закінчиться і пройде інавгурація, — мріяв ДаоДональд, — в першу чергу, зроблю щось добре. Якийсь гарний вчинок. Щоб люди знали, що не помилились.

Говорив він з акцентом і цілком вкладаючи душу в свій намір.

— Можливо, підпишу наказ про відміну лазерного кордону .

— Так. Це зробить світ не таким агресивним і більш лагідним.

ДаоДональд сповнив груди повітрям і виріс у власних очах від цих слів.

Капрал підійшов ззаду. ДаоДональд відчував його подих. Йому здавалось, що це якось не чесно, коли все дістанеться йому. І він вирішив піддатись, коли Капрал натиснув на його лопатку, і він вперся грудьми у підвіконня .

— О, коронуй мене! — вигукнув він світові .

Капрал відчув, що ті слова про світ, який стане лагіднішим, такі важливі, і він має право коронувати його прямо зараз.

Місячне сяйво падало на спину ДаоДональда, плуталось в гардині і кидало хвилясту тінь. ДаоДональ відмовився напружуватись з чужими словами і перейшов на рідну мову, викрикуючи « Коронуй мене».

На ранок вони лежали в ліжку знесилені.

— Знаєш, мабуть відміна лазерного кордону — міркував ДаоДональд — то добре, тільки не для моїх виборців. Треба щось інше, грандіозне, величніше .

— Ти такий розумний .

— Знаю, ми проведемо вогняне шоу на землі. Сюди злетяться усі ті інопланетяни — ми транслюватимемо це на весь світ. Треба лише відправити їм повідомлення.

— Думаєш, погодяться ?

— Треба повідомлення зробити дипломатичним — «задля зміцнення відносин між дружніми зірковими системами».

— Тоді я вже знаю, де вони будуть проходити .

— І де?

В пустелі під столицею, серед сосен — кращого місця не знайдеш, і столиця поряд, дуже зручно для глядачів.

ДаоДональд підвівся, поглянув у вікно на день, що сходить .

«Це великий день», росло відчуття в його грудях. Він узяв телефон і наказав Івану Гавриловичу скласти повідомлення для Іролок, і щоб були присутні слова « за для зміцнення відносин між дружніми зірковими системами».

— І відправляйте негайно, так, чекатиму.

Він поклав слухавку і кинув лукавий погляд на Капрала.

— Тепер моя черга. Не відвертишся...

Близько обіду перед їх очима предстали голографічні стовбці, що змальовували результати виборів. І в ДаоДонадьда був відрив у 16 відсотків. Другий тур не передбачався.

Після оприлюднення результатів виборів Брати пакували валізи. Усе майно вже було розпродане. Незабаром мав початись суд у справі Плазуна. Вони розуміли, що мають єдиний шлях. І він вів до Чорного Птаха. На борту вже знаходився Капітан з Дівчиною, Механіком, Матросом та Марією.

Од швидкого бігу волосся Братів розпатлалось, краватки задерлись. Врешті, діставшись трапу, вони зупинились віддихатись, і кинути можливо останній погляд на будівлю космодрому, на горизонт, на густі зарослі, і на траву, що де-не-де силилась пробитись поміж бетонних плит.

З будівлі хтось з’явився і наближався. Вирізнялась сива, як попіл, голова, і стрімкий погляд, в якому вони впізнали Доктора .

— Не лишайте мене тут. — кричав він.

— Піднімайтесь, Докторе.

Піднявшись на кілька сходинок, він обернувся і промовив, наче до самого бетону, будівлі і чорнозему.

— Я повернусь.

Брати теж піднялись. І Чорний Птах забрав свого трапа, завібрував і почав набирати висоту.

Все попереду

Доктор, що піднявся на борт ледь не останнім, згадував, як познайомився з дружиною. Летіти з ним вона відмовилась .

— Будь що буде, — сказала вона, — а міста не полишу.

Доктор її вмовляв, знаючи чого чекати від правління ДаоДональда. Та вона не хотіла й слухати.

Познайомились вони ще будучи студентами-практикантами. В інституті вони разом готували роботу з досліджень сновидінь. Була розроблена конструкція апарату, який дозволяв входити в сон і не втрачати свідомості та контролю.

Представляв він легкий шолом, що працював від батарейки. Та наявний варіант дещо відрізнявся. Шолом мав купу різнокольорових дротів, що були зв’язані в пучки за відтінками — гарячі, синьо холодні та зелені. Приєднувались вони до комп’ютера. На зовні шолома виступали мікросхеми. Доктор постійно їх запаював, а його майбутня дружина працювала із програмним забезпеченням.

Під час експерименту Доктор увійшов в сон. Це була кімната лабораторії. За вікном він бачив коня, що вискакував в полі. Йому хотілось його осідлати. Та він не знав, як це зробити. Сновидіння було експериментальним. Після пробудження усі його спогади було записано.

Кілька разів він майже робив спробу запросити напарницю на побачення. Та завжди він губився і не знаходив слів.

В експериментах, старанно працюючи, вони зробили прогрес. Доктор спаяв мікросхеми для другого шолому. Була розроблена ширша програма.

Цього разу вони занурились в сон разом. Опинились вони все в цій же лабораторії. За вікном ясно квітнули вишні білим цвітом. Побачивши її, Доктор вже не міг стриматись. Він наблизився до неї і поцілував. Вона обняла його. А далі був найсолодший сон у їхньому житті. І коли вони пробудились, то одразу повторили його ще, і ще, і ще. І тільки на ранок вони записали данні свого досліду, який починався зі слів «Дослід із сумісних сновидінь перевершив усі сподівання».

Щоб розігнати сум, він занурився в дослідження. Свої здобутки Доктор намагався співставити з давніми науками. Вони, як підказувала йому інтуїція, мали спільні точки дотику. Пояснити, які саме, було дуже важко, бо, ніби у великій хмарі інформації, кілька піщинок утворювали візерунок, схожий на дзеркальне відображення такого ж візерунку на іншому боці інформаційної хмари. І щось їх поєднувало, про існування того меридіану, що, можливо, їх поєднував, Доктор лише здогадувався, і якщо він не помилявся, то це давало підстави для уяви (до розуміння було ще дуже далеко) того вищого порядку, який він зображував. Невидимими нитками прошита уся жива і нежива матерія. І на ній засвітилися одночасно прозвучавши дві ноти. Ті самі. Та прозвучавши на різних планетах, в різний спосіб і з різною силою. Одну з них вловив пристрій на борту орбітальної станції, а іншу тендітна дівчинка, яка ледь не вперше взялась за письмо. Доктор знав дуже мало про Іролок. Планету, схожу з землею, як кліматом так і істотами. Культура їх вирізнялась особливим відношенням до вогню. Читаючи книгу, принесену Капітаном, він мав уяву про їхнє повсякденне життя. Міста мали місце в низинах гір, так як місцевість була дуже рельєфною. Наука розвинута слабо, перевага віддавалась мистецтвам та змаганням. Особливе місце займало щорічне змагання з володіння вогнем. Це в уяві Доктора було фестивалем сил деструкції. Зазвичай, найбільше балів отримували найнебезпечніші виступи, обов’язковим була присутність на сцені вогню. Про планети-сусідні було мало що відомо. Розповідь про спуск за алмазами була написана автором з сусідньої планети Гіо. Відносини між ними були, як між сусідніми країнами. Доктор замислився про невисокий рівень техніки, та все ж високий рівень розвиненості космічного кораблебудування. Можливо, там теж сталось щось на зразок вірша з космосу, який дав поштовх для розвитку. Можливо, то був зовсім не вірш. Людство і так робило кроки у цьому напрямку. Вірш лише додав масла в вогонь. Двигуни Іролокців були зроблені за принципом земних. Подолавши певну відстань від землі ( за для зменшення потрапляння радіації) реактивний двигун вимикався і приводився в дію двигун на основі антиречовини. При зіткненні одного граму антиречовини зі звичайною речовиною вивільнялась кількість енергії, що дорівнювала енергії атомної бомби. Корабель досягав місця прибуття з легкістю струменю сечі, що досягав землі.

Добування антиречовини технологічно дорогий і складний процес, який є можливим для Іролокців і сусідніх планет, і це при тому, що вони не вміли добувати штучний алмаз. «Ні...» — міркував Доктор « ту технологію їм хтось дав » .

Від занять його відволік шум сварки.

Він вийшов поглянути, що сталось.

— Ви двоє, матір вашу, підставили весь екіпаж. Мало того, що ви виростили заразу, яка ледь не знищила людство, то й ще тепер, коли вас викрили, ви зробили нас вашими співучасниками.

— Про це весь світ тільки і торочив. — відповів спокійно старший Брат, поправляючи при цьому піджака.

— Що сталось? — запитав Доктор.

Капітан від цього питання трохи розгубився.

— Я не знав, що мене і весь наш екіпаж наймають втікачі. — відповів Капітан, і відчув легкий сором. І щоб його позбутись додав. — Коли все те лайно випливало, ми мандрували і були далеко від перепитій цивілізації.

Всі змовкли, розуміючи що рухаються в глухий кут. Щоб якось розрядити ситуацію, заговорив Доктор.

— Я давно хотів відвідати Енеру, та кращого часу, ніж правління ДаоДональда, не буде.

— Він думає, що штучними сонцями можна замінити усе. — підтримав молодший Брат.

— Говорять, що від радіації на тих заводах падає потенція. — додав старший. — Уявляю, як зрадіють робочі, коли помітять це.

Капітан став в центрі кімнати, що слугувала для прийому їжі. Він хотів остаточно прояснити ситуацію.

— То що ви плануєте, п’ять років переховуватись на Енері? — запитав він.

— Капітане, пам’ятаєте, я говорив, що маю піклуватись про добробут цілої країни ?

Капітан пригадав ту розмову в маєтку, коли навколишнє потерпало від гібридної пошесті, а на подвір’ї Братового маєтку квітли троянди і персики.

— Пам’ятаю, — мовив Капітан. — Тільки до чого тут це.

— А до того, що ми й досі збираємось це робити.

Доктор не витримав і втрутився.

— Як ви збираєтесь це робити?

На обличчі Капітана теж читалась непідробна цікавість.

— Ми нікуди не полетимо. Нехай вони так думають. Ми розпродали весь бізнес і витратили гроші на політ. В це буде легко повірити.

— То ж, Капітане, доки ви не ввімкнули антиречовинні двигуни, змінюйте курс. Йдемо на посадку.

  Коронація

Вулицями столиці колесив жовтий гелім з двома позолоченими кільцями на даху і стрічками що розвивались від вітру. Хтось пожартував з приводу двох колець на даху і блиску одного місця, у винуватців свята.

— Гадаю підійде краще Олешківська пустеля. — говорив Капрал, — та там проводяться військові навчання ...

— То згорнемо їм. — вирішив ДаоДональд.

Сьогодні у них був визначний день.

З надвору хтось знов пожартував з приводу блиску їх кілець. ДаоДональд лиш всміхнувся десь трохи скривившись всередині і поглянувши на образу як на комплімент. Як на ознаку гладкості їх відносин і його королевського здоровя.

— Так, де мої пігулки? — ДаоДональд мацав себе по кишеням білого піджаку. До речі він майже завжди ходив у білому і полюбляв білі теніски. — Нам вже час скоро їхати до дому. Перевіряючи кишеню штанів він нахилився в бік, авто різко повернуло і він опинився обличчям біля штанів Капрала.

Водій звернувся по своїх пасажирів.

— Зараз їдем до гостей?

— Ні, відповів Даодональд, — я стомився.

— Так не гарно, ми образим гостей. — мовив Капрал незважаючи на пульсацію в штанях. — Просто хочется до туалету. — відповів він на добре знайому йому інтонацію погляду.

— Добре, але не надовго.

ДаоДональд видно засумував і вже вкотре попросив водія посигналити. Той відмовив.

— Чому?

— Це заборонено дорожніми правилами.

— Навіть якщо я прошу, — твій законообраний президент.

— Під час руху я підкоряюсь дорожнім правилам. — відповів водій.

ДаоДональд тяжко здижнув.

— Я й не чекав нічого іншого. — Та ці машини колись таки збунтуються. — звернувся він до Капрала.

Незабаром вони підїхали до сталевих воріт. Вони одчинились і авто просковзнуло всередину. Замість троянд і персиків були плантаціїї небезпечного Плазуна. Дерева за наказов нового глави викорчували. Плазун цілодобово охоронявся садівниками. Раз на добу з задньої частини маєтку виїжджав грузовий автомобіль наповнений зівялими пагонами і листями. Слідом за ним, раз на добу проходили садівники із спеціальними посвідченнями, що дозволяли їм користуватись вогнеметами і знищувати кожну зеленіючу рослинку.

Гості займали один круглий стіл, полий всередині. Коли молоді ввійшли, гості піднялись і поспішили привітати їх.

— Не одразу, не всі одразу.

Серед гостей були здебільшого міські голови, власники великого бізнесу, закордонні гості.

Після привітань всі сіли за стіл що замикався кільцем. Почались світські розмови.

— О, ваша книга просто чудо, хотівби і я народитись пробірочним, щоб мати хоч краплину вашої мудрості.

Капрал вів себе скромно і стримано і на комплімент голови одного з найбільших і найважливіших міст відповів

— О, не варто, всю свою мудрість я виклав в книжці. Як доречі ваше губернаторство ?

— Я хочу втілити вашу методику, у сфері формування іміджу міста — ми маємо забути про свою роль лише як промисловців .

— Цікаво, і для чого?

— Ми маєм звільнити місце для світлого і кращого майбутнього.

— О, можете розповісти пізніше про результати.

Капрал поспішив повернутись до ДаоДональда. Через повільне сприйняття мови йому було важко спілкуватись, а не віддавати розпорядження, як він це робив раніше. Можливо в цьому і був секрет стрімкого успіху ДаоДональда.

— Ні, все гаразд, я маю звикати спілкуватись з народом.

Невеличку прогалину заповним мер прикордонного міста, трошки кучерявий і в окулярах. Колись будучи студентом він писав роботу з соціології на тему « упереджене ставлення до особи при владі ».

— Не чули новину про появу невідомого літального апарату.

Він зявився на сході, на фоні чорного контуру гір, якраз коли я робив ранкову пробіжку.

— Ні, нам би мали повідомити. — примітив Капрал нахмуривши брови.

— Я теж нічого не чув. — повідомив інший .

Хтось пожартував про психічний стан мера. Та жарт був відхилиний внутрішнім критиком кожного, як такий що видає в авторі жарту ( і в тому хто підтримав жарт сміхом) людину що живе реаліями минулого. Хтось висловив припущення про можливість прибуття гостей з Іролок.

Щоб якось відвести всіх присутніх внутрішніх критиків від невдалого жартівника мер мовив

— Може й справді… на вечерю були зовсім не шампіньйони.

Жарт оцінили як благородну акцію на підтримку невдалого жартівника і щедро розгиготались.

Потім частина пішла на балкон запалити, частина в туалет, хтось загубився зі слухавкою біля вуха. Весілля більш нагадувало приміряння нового статусу для ДаоДональда і Капрала .

Капрал чемно зник направившись в бік туалету. ДаоДональд сидів сам в міркуваннях про великі справи.

— Хочу ще раз привітати вас. — простягуючи руку говорив іноземець імя якого президент не памятав. Лише його придавлений ніс, бородавку збоку підборіддя і блискучу дипломатичність.

Присівши поряд він заговорив.

— Ви як справжній керівник не забуваєте про важливе і зараз. Тому хочу запропонувати вам хід вигідний для наших сторін.

ДаоДональд серйозно кивав головой.

— Відбудуться змагання планетарного масштабу. Проявом величності було б запросити іноземних гостей і поділитись діамантом тисячоліть — можливістю проявити свою гостинність кожному. Ми просимо скасування лазерного кордону принайні на час змагань. Ваш вчинок закарбуеться в історії наших сусідніх народів.

Голова президента була високо піднесена коли він слухав ці слова.

— Ми зробимо все що б прибуття інопланетних гостей стало визначною подією для всіх. — відповів він .

Повернувся Капрал. Іноземець кивнув до ДаоДональд, піднявся і гукнув до мера

— Можете мене пригостити вашими шампіньйонами, — мені не терпиться побачити прибуття інопланетян.

Мер знервовано посміхнувся.

Його внутрішній критик застиг у роздумах.

Розділ 30 Народження

Сірник спалахнув із тріском. Жовте полум'я перейшло на папір роблячи його жовтим а потім перетворюючи на чорний пил. Звідти до сухих трісочок і більших гілок. Дим протягувався у димохід з червоної цегли.

— Вибачте за умови. Вода є в криниці. Готуватимем їжу тут.

Радник розвів руками.

— От і добре. — відповіли брати.

Механік з Марією відправились за водою. Брати з Капітаном вийшли надвір поговорити. Радник з Дівчиною лишились самі. Від нервування Радник почав підкидати дрова.

— А де подівся Доктор? — запитав він .

— Пішов у крамницю. — відповіла вона.

Чорний Птах лишився в лісі на галявині неподалеку. Радник був попередженний про повернення як і деякі люди в керівних верхівках країни. Прибули вони на світанку. Радник приїхав на авто і привіз усіх до будинку де вони знаходилися зараз.

Дівчина оглянула кімнату. Шпалер не було, самі голі стіни, підлога — фарбовані в коричневий дошки з яких від часу лущилась фарба. В кутку стояв безхитрісний стіл і кілька стільців. Павутина поселилась над ним. Біля каміну була добра купа дров. Свіжий зріз білів на них. Дівчина підійшла до вікна. Воно виходило до саду що зеленів в усю силу і більше нагадував про нашестя Плазуна ніж про солодкий врожай. З надвору доносились приглушені голоси Капітану та Братів. Обговорювали вони якісь дрібниці. Про щось серйозне вести розмову був ще не час, і вони знали про це без слів.

— Могли б розпалити і надворі. — сказала Дівчина. — Буде спекотно .

— Вночі прохолодно, гола підлога і стіни мало зігріють.

Дівчина зазирнула в другу кімнату. Там стояло одне ліжко з матрацом і ковдрою .

— Де ми всі помістимось? — спитала вона.

— Постелим на підлозі біля каміну.

Дівчина засмучено сіла на стілець.

— І як тут готувати ?

— В коморі є казан і сковорідка.

Було чутно як скрипнули іржаві ворота. Механік з Марією привезли металевий бідон. Дівчина вийшла на двір. Капітан допомагав підняти бідон і поставити з надвору біля дверей.

Чекали на появу Доктора. Сонце сковзнуло за дерева визираючи гарячим світлом. Всі добряче зголодніли.

— Чого він так довго? — спитала Дівчина.

— Чи далеко магазин? — спитав Капітан.

— Минуєш два повороти, перейдей місток і наліво одразу. — відповів Радник.

— Ми з Механніко підемо поглянути. — сказав Капітан.

Вони вийшли з будинку. Скрипнули ворота. З правого боку дороги знаходився струмок. Зліва будинки з садами. Досить швидко дістались першого повороту. Загавкав пес, його підтримав інший. У струмку що справа дороги бовтались качки. Був і виводок маленьких вже втрачаючих свій колір яєчного жовтка. Струмок звертав вліво. Через нього був перекинутиц місток з металевих труб і деревянною основою під ногами. Минули другий поворот і ступили на міст. Короткий і безшумний, він любязно доставив гостей на другий берег. Повернувши на ліво вони побачили магазин. З надвору стояв велосипед. Вони ввійшли в середину .

— Сивий чоловік? Ні, нікого такого тут не бачила. — відповіла огрядна жіночка з фартухом в білий горошек на червоному тлі.

Капітан з Механіком трохи відійшли в бік пропускаючи молодого хлопця. — Дві пляшки горілки, ковбаси копченої, і трохи вареної.

Хлопець склав усе в пакет і усміхнений випорхнув із магазину. Капітан з Механніко теж вийшли на двір.

— І нам вже був би час взяти пару пляшок і сидіти біля вогнища. І де його чорти носять.

Щойно Механік договорив, як Капітан помітив що їм хтось махає. Це був Доктор. Він розмовляв із хлопцем що приходив до магазину.

— А я збирався йти по вас. — кричав він з усмішкою.

Механік і Капітан поспішили на зустріч. Руки його були порожніми, ніякої їжі він не мав.

— Де ти зник? Усі зголодніли і хвилюються .

— Така історія… Не встиг дійти до магазину, як на дорогу вибігає жінка і гукає лікаря. Я представився лікарем. Вона схопила мене за руку і потягла в провулок, а звідти у двір. Пес казився на ланцюгу, а всередині молода галасувала від перейм.

Доктор кивнув в бік хлопця з покупками .

— Батько, — всміхнувся він — поспішив накривати на стіл, і сказав щоб я неодмінно всіх привів.

— Тоді дві пляшки мало. — всміхнувся Механік .

— Не наглій, — штурхнув його Капітан. — зараз усіх тоді покличем.

Втрьох вони повернулись. З димаря здіймався дим. Сутеніло. За білими клубами ховалась зірочка.

Доктор сказав що населення збільшилось на одну людину, і всі зараз же мають піти і випити за це. Дорогою до двору що їх чекав він переповідав як його потягла жіночка за руку.

Було видно, той запал, що змусив його присвятити своє життя цій професії, знову спалахнув у ньому.

Жінка що сьогодні стала бабусею відчинила ворота. Пес був зачинений. Усі привітались. Накрито було в саду. Довгий стіл був під яблунями. Лампа підвішена до гілки освітлювала його. Коло неї кружляли комахи і розлився радісний сміх.

Місяць плутався в гілках. Для Дівчини всі враження дня сплелись в слова, які вона повторила кілька разів щоб не забути. А потім сама із себе посміялась, а потім згадала їх знову, і вони були такими ж свіжими і сяючими .

Зірка, що спостерігала за дітьми.

лишила на ніч няньку ,

рожевим ідучи поцілувала.

Марія задивлялась на Механіка коли той переповідав якусь неймовірну історію, мішав правду і вигадку, доки йому самому не набридало і він не казав казна що під власний лихий сміх. І Маріїї хотілось його легенько вдарити, провчити зухвалого вигадника.

Молодший Брат чомусь згадав посеред сміху, як вони ходили із старшим вдвох на риболовлю, ще дітьми. І в заростях очерету причаївся сріблястий велетень, якого видавали порухи очерету. Вони заклякли, мабуть, зовсів не дихали, аби тільки впіймати його. Та він пройшов повз.

Радник відводив очі подалі від Дівчини, що лише сліпила і обпікала його, та ніколи не змогла б зігріти. А Капітан кидав погляди в зіркову безодню, тримаючи поряд надію, все таки віднайти відповіді.

Перетворення

 Матрос сидів в тіні крил Чорного Птаха. Йому належало чекати доки приїдуть військові.

У військовому керівництві були люди й досі вірні Братам. Вони розуміли дуже добре, усі проблеми країни у військовій сфері. Тому рішення про приховування прибуття єкіпажу Чорного Птаха на Землю, було рішенням стратегічним. Матрос вирішив пройтись. Рухаючись за нахилом він вийшов до маленького струмка. Там він вмився. Вітерець додав прохолоди.Піднявшись назад на гору, він побачив авто що наближалось і спинилось за кілька метрів. Дверцята клацнули. Військові привітались. Не балакучі, вони оглядали корабель, і повідомили що Матрос вільний, і йому вони вдячні за службу. Матрос із відчуттям легкості вийшов на дорогу. Він знав напрямок де розмістився єкіпаж і вирішив пройтися пішки. Сонце стояло високо і лоскотало його своїм промінням. Під ногами лежав асфальт. Зправа тягнулось поле вкрите зеленю. Зліва в хащах ховався струмок. Горизонт дотикався до прозорості неба, і десь там, напівшляху до нього, повітря і дорога коливались міражем. Йти було легко і приємно .

Відчуття яке зявляється під час подорожей зазирнуло до Матроса. Відчуття що десь за рогом його чекає щось незвичне. Одна із таємниць яку силивя розгадати ще з дитинства, але яка була похована під пилом буденності, знову пробивається до світла.

Він вирішив вибрати приємніший шлях і піти вздовж струмка, що тік у затінку. Дорога лишалась поряд. Бувало губилась серед хатів, потім знову зявлялась, наближалась впритул і губилась за чагарниками і пагорбами.

Спрага засвербіла в горлі. Матрос підійшов до струмка, склав долоні разом і зачерпнув в них воду. Піднявши голову він побачив на іншому березі будиночок.Стоявши самотнім вдаличині, він виглядав доволі цікаво. Ще старовинні візерунки збереглися на ньому, і фарба була, не така вже і стара. Він підійшов розгледіти його краще. Вікно завішане білою візерунковою тканиною смикнулось. Він вловив його краєм ока. І щоб не виглядати не гарно він вже мав йти далі. Постукав у двері і

став чекати. Ледь чутно хтось відкашлявся.

— Ввійдіть. — промовив жіночий голос.

Матрос потягнув двері на себе, та нічого не вийшло. Він смикнув сильніше. Зачинено. Знервувався і смикнув ще раз, потім спробував натиснути від себе. Двері піддалися зрадістю .

Крізь помахи кучерявих вій на нього дивились чорні очі. Молода жінка сиділа на дивані. Всі речі в кімнаті виглядали старовинними і старими. Лише губи кольору вишневого соку давали розраду очам.

Дівчина дуже соромилась, опускала очі, і мяла пальцями спідницю. А потім враз і опинилась біля Матросу, посадила його за стіл, поставила тарілку з варениками, налила в чарку. І весь час цвірінькала як він втомився і як йому потрібний відпочинок, і як далеко йому ще треба йти, а сутеніти почне вже зовсім скоро. Тим паче там з надвору може бути небезпечно вночі, і взагалі з хати краще не виходити. Матрос не мав розповідати про те звідки він і до кого прямує, тому сказав лише що мав важливе завдання від військового керівництва країни. А тоді вони опинились на дивані і він відчув її солодку шию і її тепло.

Прокинувшись зранку Матрос погано розумів де він. Він намагався намацати жінку що була на цю ніч його і відкрив очі. Стара і зморщена жінка лежала поряд. Вона ще спала, — бо було чутно її хрипле дихання. І мала сиве волосся і обвислу шкіру. Та це була та ж дівчина. Ті ж губи, і тіло, — тільки зівявші. Матрос схопив речі і висковзнув на двір. На ходу він вдягася. І відчував незручнісь « а як би вона прокинулась і спитала його — чого ти йдеш ?» уявляв він прискорюючи кроки. Вийшовши на дорогу він вирішив нікуди не звертати і прямувати туди де його чекали.

Скоро Матрос побачив будинок із червоної цегли. Він сховав навігатор. Скрипнули ворота. « певно старі » подумав він, і здригнувся од власної думки. Трохи розгубленим він війшов в середину. Нікого не було. Матрос набрав номер Капітана. Потім вийшов з двору і попрямував вздовж струмка. Минувши місток і магазин він вийшов до місця де стумок впадав у річку. Жовтий берег і голі тіла, бризки води — уся команда була там.

Матрос привітався. Про нічну і вранішню пригоду він змовчав.

— Тепер, коли всі тут. — окидуючи всіх поглядом говорив старший Брат. — хочу повідомити про новину, від моїх старих друзів. — Матрос згадав про скрежет воріт і про те що побачив вранці і ледь не прослухав важливу новину. — Мені доповіли про те що на час виступів, що відбудуться в найбільшій пустелі, лазерний кордон буде прибрано. Велика вірогідність массових безладів створених з метою поставити під сумнів можливіст проведння подібних змагань саме у нас. Тому, ми вважаєм, — він переглянувся із Капітаном —, що наш обов'язок, це бути там.

 Діамант тисячоліть

У розпеченому небі з'явилось три обєкти, утворюючи трикутник. По одному від кожної заселеної планети у системі зірки Юус. І якщо дивитись стоячі на землі, корабель з Іролок йшов зправа, попереду з Гіо, зліва з Діоор. Ось так і спостерігав з землі, зустрічаючи гостей ДаоДональд. Про всяк випадок з ним був перекладач. Лише місцеве населення мало ідентичні мовні приналежності з інопланетними гостями. Під посадку була підготовлена пласка ділянка піску. Поряд з кораблями що йшли на посадку кружляли безпілотні камери, змагаючись за кращий ракурс. Деякі застигли нерухомо.

Замість арени була підготовлена квадратна сцена, таким чином, що могла оглядатись з усіх сторін. Сцена здіймалась над натовпом і знаходилась поміж двох екраннів. Вони були безпілотними і легко могли змінювати своє місце положення. Зараз вони були повернуті до місця посадки і яскравим написом вітали гостей .

Коли кораблі приземлились, першим з'явився лисий чоловік високого зросту. Саме він вручав запрошення Амі,, — папірець з зеленою печаткою. Потім і інші. Серед них були Тарен і Волен. ДаоДональд набли зився з перекладачем і привітався .

— Сьогодні визначний день, наші цивілізаціїї стали ближче.

Тренер, а заодно відповідальний за організацію команд був не балакучим і попросив лише короткий відпочинок і можливість оглянути місцевість.

Доки змагання не розпочались нікого із глядачів не допускали до сцени. За воротами з металевої сітки зібрався натовп у безкрайню чергу. Спеціальні патрульні шикували їх так щоб уникнути давки.На початок який мав відбутись за годину запланували виступ рок-грувн-пост-інді-дез-попсо-груди-гурту. Серед натовпу можно було впізнати, якщо постаратись, Капітана і усю команду. Мав він на собі чорну футболку, розідрані джинси і блискучий ланцюг що звисав до коліна петлею. Поряд була Дівчина. Наважилась вона на фіолетове волося і пірсинг у носі. Братів, що просто змінили костюми на джинсові желеткі і розпатлали волося, неможливо було впізнати.

Нарешті одну половину воріт відкрили. Потім другу. Безпілотник фіксував як розтікається людський натовп. Оператор в середині натовпу знімав тисячі жінок, чоловіків і навіть дітей, що прагнули і передчували неймовірне.

«Ось ми прориваємось, неначе у завсім інший вимір де чекає нас шоу дійсно галактичного масштабу, ось люди підходять до пивних палаток, дехто вже має стаканчикі, із, як сказав один поєт, — житнім вином, поряд і трохи на задньому плані шикуються в ряди біотуалети. Зараз спитаємо в когось з присутніх, що ж відчуває людина потрапивша на таку подію… о я тільки побачила з далеку, ще на горизонті сцену і екрани, як моє серце закалатало, і це відчуття все наростає, незнаю, мабуть воно вискочить в космос як все почнеться… дякую, дякую за коментар, а тепере рухаємось далі, поряд зі сценою збирається народ, і чутно перші акорди, ми бачимо як музиканти настроюють інструменти, невідомо чи подобається така музика гостям, та наші в захваті, а тепер наблизимось трохи ближче до самих літальних апаратів, вони хочу вам сказати дивовижні, такі собі приплюснуті дережаблі, можна збільшити зображення, ось як вони сяють на сонці… прошу не заважати… пробачте… пропустіть… ось при максимальному наближені можна розгледіти як по трапу спускається хтось… це дівчина… гарненька… шкіра біленька… очі… які очі… пропустіть… не заважайте… вона спускається і… щось несе в руці… ви можете бачити що до змагань вона готова і має на собі єлегантний, обтягуючий усе, чорний костюм… спекотний мабуть… і ми можем спостерігати що наближається вона прямо сюди...

Далі барабани що розкачувались і загравали отримали підмогу басу і заплелися в ритмі, і піднісши його на саму висоту, коли вище не могло вже бути, тоді і ввірвались гітари.

Та оператор і не думав знімати що відбувається на сцені, бо до нього наближалась Амі. Слова його збились в щось вже геть не зрозуміле. А тим часом її пружня хода наближала її, доки вона не спинилась перед ним. Її проханням було показати, те що вона зараз скажить на великих єкранах. Зараз один з екранів, а саме той що зліва, піднявся вгору, а інший опустився нижче, утворюючи щось на зразок діагоналі. Зображували вони обличчя музикантів крупним планом, гітари, натовп з висоти, поки на ньому не з'явилось миле обличчя Амі, трошки вкрите веснянками.

— Я, — шукаю людину, яку не можу забути вже дуже довго. Якщо ти мене чуєш, знай, — я чекала тебе увесь цей час, і тримала біля серця твій подарунок.

Амі простягнула долоню і розімкнула пальці. На долоні виблискував алмаз. Музика в цей час мовчала.

— Дякую. — опустивши погляд вона попрямувала назад. Біля трапу її чекав Тренер, і схоже було, що він не задоволений її поведінкою .

— Підійматесь на гору, в мене до вас серйозна розмова.

Амі виконала його прохання і зникла за металевим блиском обшивки.

Музика котилась нестримним водоспадом захоплюючи все більше і більше людей, та тільки не Дівчину. Їй хотілось опинитись у своєму тихому поселені і викреслити з життя ту мить коли на небі з'явився Чорний Птах. Капітан стояв поряд і ворушив губами вдивляючись в її обличчя. Дівчина висмикнула свою руку і пішла.Капітан лишився сам. Дівчина розчинилась серед люду. Він кинувся її наздоганяти шукаючи поглядом фіолетове волосся.

Капітан спинився там де натовп був не такий густий. Він оглядався навколо шукаючи куди сперти свій погляд. Один із сріблястих приплюснутих дерижаблів народив у небо щось схоже на гвинтокрила, та Капітан не дуже зважав на те. Гвинтокрил наближався до сцени. Поряд якийсь чоловік у синій футболці і кепці спустив шорти і почав люрить на пісок. Поряд був пивний намет і черга. Всі притиснулись один до одного, бо він втрапляв струменем на камені. Летіли бризки.

З гвинтокрилу зіскакує на сцену кілька артистів. Здіймається стовб полум'я. Ніхто не знає звідки він взявся. Здається щось було кинуто об підлогу. Потім ще один. Потім другий. Троє артистів закружляли і поряд здіймалися стовпи вогню.

Капітан підійшов до хлопця в синій футболці і щось впізнав у ньому. А далі рука сама і без напруги склалась в кулак. Від удару хлопець впав у власну калюжу. Черга ще більше стиснулась і відступила в бік. Синя футболка мала пляму обліплену вогким піском.

Колись матір розказувала ще малому Капітану як вони познайомились з батьком. Він був пілотом винищувача. Коли літак був підбитий пілот встиг катапультуватись. І йому довелось ховатись у чагарниках від патрулів аж поки він не набрів на будинок. Боявся пілот про змову з ворогом жінки яка там мешкає. Та час спливав. Він увійшов в її дім з трояндою зрізаною з куща поряд. Жінка сказала що сама збиралась її зрізати. І пілот лишився в неї .

Коли війна скінчилась вони одруж лись. Пішніше був створений лазерний кордон. У тому хлопцеві він впізнав прибульця з іншого боку кордону.

Пісок став ближче і ледь не втрапив в очі. Заболіло в боці. Капітан хотів піднятись, та дихати було важко. Наступний удар прийшовсь на зовнішню сторону руки. Хтось з заду добряче приклав Капітана. Хлопець у синій футболці обтрушувався. Неквапливо він лишив взуття поряд і замахнувя ніби пробива пенальті. При цьомі він щиро лаявся. А тоді замовк. Його відкинуло ніби вітром в бік. Поряд стояв Брат. Розпатланий і лютий, ніби зійшов з якогось ретро-плакату, що сповіща про приїзд дуже важких і гучних хлопців. Капітан вхопився за долоню що простяг до нього Брат. Та бій не закінчився. Той що з заду дав добрячого стусана по ребрам Капітана, побіг до своїх. Синій хлопець теж піднявся, і дав ходу, забувши на піску своє взуття.

ДаоДональд з Капралом та іноземними гостями спотерігали за танцем на сцені і жовтими спалахами що визирали тут і там і були неначе ще одним артистом. Крісла їхні були на природньому підвищені, і добре було видно що там відбувається.

— Хто робив ці крісла, такі не зручні. — говорив ДаоДональд.

— Не треба було вчора пручатись. — сказав Капрал.

— Я серйозно. — ДаоДональд вовтузився знаходячи собі місце.

— Мені цілком зручно, не знаю про що ти.

— Мабуть краще сидіти просто на підлозі. — сказав ДаоДональд і підняв голову. Внизу кольорова зграя гострим клином врізалась в натовп що спостерігав за виступом. Зверху кружляли безпілотники. Зграя вимахувала руками і ногами. Глядачі розступалися. Кольоровий клин прорізав як масло натовп. Трохи відступившись що б не закрутитись зовсім, переводячи подих вони знов кидались вперед. З клина стала просто пляма. Зграя розбіглась перекидаючи пивні намети і біотуалети. З перекинутих виходили люди нічого не розуміючи і кидаючись навтіки при першій же небезпеці.

Після пивних палаток і туалетів настала черга сцени. Висотою в чотириповерховий будинок, вона складалась з легких металевих труб прикритих вогнетривкою чорною тканиною. Слабка охорона і огорожа були перекинуті. Зграя розгойдувала конструкцію, намагаючись її перекинути. Поряд з хлопцем у синій футболці, який сперся руками в трубу, впала кулька, він навіть не помітив її, та від удару вона спалахнула на кілька митей вогняним стовпом. Та так що волося на його руці покрутилось і запахло.

— Пси, під сцені. — заверещав він .

Він підняв чорну тканину і проник всередину.

Було темно і спекотно. Зграя почала дертись на гору, хапаючись за труби. Ззовні, серед лежачіх тіл, високий і лисий чоловік теж прямував до сцени. Він вимахував довгим сталевим ланцюгом з палаючою кулею. Хтось із псів кидався втікати із палаючою головою, хтось так і лишався лежати на піску. Дійшовши він потер потилицю

— Треба було прилитіти по них.

Тим часом хтось із псів встиг видертися. Тренер стоячи знизу лише встигав рахувати тіла що стрімко падали зі сцени.

Літаючи безпілотники фільмували що відбувалось на горі. На сцені ніби і не переривався танець. Лише стало більше учасників.

 Зникнення

Дівчина знайшла місце у затінку дерева. Вона спостерігала за мурашками, один біг по стебельку, другий за ним. Вони кудись дуже поспішали .

Серед натовпу вирізнилось кілька фігур. Вони наближались до неї. Дівчина і не думала вставати.

— Як, ти моя квітонька, — спитала наблизившись Марія і кинула хлесткий погляд у бік Механіка.

— То може розповіси нам, як усе було? — наполягла Марія.

Механнік тяжко здихнув відчуваючи всю даремнісь будь якого опору.

— Капітан, познайомився з Амі на арені. В ході розмови він дізнався що то її батько має справу з запрошенями, тому він попросив провести її до нього. Там він дізнався що того вірша вони не надсилали. — Механнік говорив монотонно навмисно зображуючи нудьгу. — Алмаз був виготовлений через Капітанову здогадку, що іролокці змушені подорожувати в небезпечні місця що б здобуди цей кристал. Він і креслення подарував, та про це чомусь ніхто і не згадав.

— Я згадала. — промовила Дівчина.

Сиділа вона обнявши коліна руками і поклавши на них голову. Очі її були почервонівші.

Доктор вирішив поділитись своїми думками щоб відволікти її від потрясінь.

— Мені на приклад цікаво, як це можливо поєднати — антиречовинні двигуни на загальному фоні низького розвитку техніки.

— Чого ж низького? — надсилання універсальних сигналів їхня заслуга. — сказала Марія.

— Так, це правда, але все одно — враження про них не однозначне .

— Авжеж, бо вони з іншої планети. Так Дівчино. — Матрос її легенько штурхнув і вона посміхнулась.

— Мабуть я подзвоню йому. — Дівчина дістала телефон і набрала номер Капітана. Потягнулись гудки. Та голосу вона так і не дочекалась. Вона набрала вдруге. Самі гудки.

— Може щось сталось. — вимовила вона .

— Можливо, — протягнув Матрос. — Ви з Марією чекайти тут, а ми скоро повернемось.

— Стара пісня, — сказав Доктор коли вони відійшли. — Скоро заспокоється .

Матроса від його слів ледь не знудило, він пригадав пляж і скрежет іржавого металу і той ранок, коли він шукав навпомацки юнне тіло. Поряд йшов Радник, та він увесь час мовчав, тому Матрос не зважав на нього .

— Докторе, маю вам дещо розповісти.

— Так, розповідай. — Доктор робив вигляд що уважно слуха, та погляд його тревожно дивився вперед.

Він вказав рукою щоб це могли побачити Матрос і Радник.

Люди розбігались в різні боки, пивні палатки шматувались вітром. Десь там серед хаосу знаходився Капітан і Брати.

— Що робитимем? — запитав Доктор. Він одразу зметикував що безлад зчинений гостями із за лазерного кордону.

— Йдемо по наших. — крикнув Матрос і першим ринувся вперед.

Назустріч бігли перелякані люди. Та в середині всього цього хаосу вони зустріли Тренера, що вимахував сталевим ланцюгом з вогняною кулею. Матрос впізнав у ньому одного із присутніх на минулих змаганнях .

— Що тут сталось, — запитав він.

— Ваші глядачі, геть не нормальні, ми скоро забираємось.

— О вибачте, — втрутився Доктор, — це страшний збіг обставин, ми тут щоб запобігти цьому.

— То чогож не запобігли ?

Доктор задумався.

— Ммм… все таки це дуже невдалий збіг обставин.

— Добре, це я зрозумів та має відбутись невеличка розмова, — він підняв голову і подивився на самокеровані безпілотники. — ходімо краще в середину.

Матрос запитав чи не зустрічав він Капітана. По виразу його обличчя було зрозуміло що він не пам'ятає про кого йде мова.

— Продовжіть пошук, а ми пройдемо всередину за для бесіди, — запропонував Доктор.

Мовчазний Радник погодився, Матрос теж.

Доктор і Тренер підіймалися сходами на гору. Всередині було кілька дівчаток, що дуже хвилювались перед своїм виступом .

— Все відміняється, ми скоро летимо.

Вони звернули в одну з кімнат. Всередині було просторо, лише кілька крісел, стіл, полиця з книжками. Вони сіли поряд, але через один стілець. Доктору були видні вхідні двері, спинка крісла і полірована поверхня стола.

— Справа в тому, що я помітив у вас безпілотники які певно самі обирають найкращий ракурс. Вірно?

— Вірно.

— Я бачив їх раніше лише в підручнику історії і хочу попередити, що ви граєтесь з вогнем.

Доктор збитий з пантлику мовив

— Вибачте, та з вогнем граєтесь ви.

— Я маю на увазі використання технологій за для розваг. Наша історія нараховує кілька сотен тисячоліть. І остання війна відбулась в епоху розквіту технологій. Гіо була единою заселиною планетою в системі Юус. І ми приклали, підкреслюю титанічних зусиль, щоб зробити їх такими. Ми використовували роботів у повсякденному житті. Вони майже нічим не відрізнялись від нас. Навчання їхне це запам'ятовування усього і перерахування, аналіз подій, вибір тих подій і моментів, в яких вони були найщасливіші. Та я віддалився, — одного дня вони просто почали гвалтувати людей. І це не було якесь коротке замикання. Все було сплановано так, щоб ніхто не міг їм завадити. Люди зв'язувались, зачинялись в будинках і ліфтах, без розбору віку і статі. Це сталось в один день. Можливо хтось і був радий. Та за короткий час майже все населення було знищено. Лише на планетах що досліджувалися, і на орбітальних станціях, де роботи використовувалися за для роботи, була одержана не така ганебна поразка. І не вдаваючись в історичні деталі, підкреслюю історичні, було заселенно дві планети за для уникнення зустрічі із власним породженням. Після остаточної перемоги було суворо заборонено розвивати науки в ціх напрямах. Усю єнергію люди зосередили на творчості у будь яких його проявах. І всі зрозуміли що вистояли лише завдяки перевазі у бажанні бути.

— Все ж подивіться на нас. Ми створюєм змагання такого масштабу на який лише здатні .

Доктор тяжко здихнув.

— Дякую за те що поділились досвідом, та наврядчи це щось змінить .

— Все в ваших руках.

Доктор піднявся і потис руку Тренеру .

Лише пісок і поодинокі люди, — ті хто це вчинили, розбіглись. Дехто лежав на піску і просив прислати лікаря.

— Я лікар. — ласкаво мовив Доктор і нахилився над жінкою.

Він оглянув її і мовив

— Підіймайтесь, я вам допоможу, переломів не має, ви просто забилися.

Доктор провів її і передав у руки лікарів швидкої. Обгорілі винуватці теж зверталися до швидкої. Доктору вдалось зустріти Братів. З ними були Радник і Матрос.

— То що тут сталось?

— Те чого ми і боялись. Псяча зграя перетнула кордон щоб тут порозважатись.

— А Капітан де ?

Брат похитав головою з боку в бік. Матрос знизав плечима.

— Має скоро знайтись.

Із прибуваючих швидких медики переносили поранених на носилках. Брати мали по кілька синців.

— Весь світ вже знає, що такі речі як міжпланетні змагання з вогняного мистецтва нам не можна довіряти.

— Вони вирішили покинути землю найближчим часом. Мабуть вже збираються. — Доктор споглядав блиск металу кораблів.

— Докторе в мене до вас розмова. — звернувся Матрос.

Доктора ніби осяяло. Він як най детальніше переказав застереження Тренера.

— Для діючого президента, це було б не так вже й страшно. — втомлено пожартував Брат.

Лікарі відвезли останнього потерпілого. Капітана серед них не було. До хлопців приєднався Механік з дівчатими. Разом вони оглядали прилеглі околиці, міркуючи що Капітана могли викрасти. Небо вкрилось зорями та пошуки результату не дали.

Дівчина із сумом поглянула у темряву космосу. Один за одним кораблі прибульців здійнялись у небо і повисли, ніби розмірковуючи чи варто це робити, а потім зникли лишивши по собі лише засліпку на сітківці ока.

 Про бажання

У затишному приміщенні було приглушене світло. Воно ліниво лягало на скло пляшок що рядами вкривали полиці.

— Докторе, я кажу вам що був кришталево тверезий коли зайшов в її будинок.

— Дуже цікаво. Знаєте історія описує подібні випадки.

Матрос відчував полегшення коли розповів про випадок у самотньому будинку біля струмка.

— Може то була її мати, чи бабуся, ну на ранок у ліжку із тобою.

— Докторе кажу вам то була вона .

Знаходились вони у таверні Матроса.

— То як ви це поясните?

— Я можу допустити, що людина саме себе ще не досить вивчила. І існує щось в ній таке що в хворобливому стані змушує бачити галюцинації, вірно ?

— Так, — погодився Матрос.

— То чому ж те що змушує її бачити галюцинації не може змусити бачити їх когось іншого ?

— Ви так кажете ніби це якась істота.

— А ти кажеш так ніби ніколи не чув про шаманські подорожі.

— То вона лише галюцинація?

— Думаю, — оманлива була її молодість і врода, а то було її справжне обличчя .

Таверна була зачинена. В залі було порожньо. Матрос узяв з полиці зелену пляшку із товстого прозорого скла. Чарки наповнились зеленим зіллям.

Потім він дістав з під барної стійки коробочку з цукром рафінадом, металеву сіточку і ложечку. Цукор був поміщений у ситечко і скроплений напоєм. Матрос поляскав себе по кишенях і дістав запальничку.

— Знаєте Доктор, після того я багато думав. Думав про чортівню, яку завжди осуджували. А що як вона самотня і молодість її з якихось причин виявилась не такою яскравою.

Запальничка запалала голубим полум'ям із жовтим хвостиком. Цукор спалахнув ніжно-голубим світлом спиртових парів.

— Я міркував про час. В дитинстві пів години були вічністю. З часом, — Матрос всміхнувся — час ніби сповільнюється.Чого так. Один ранок був цілим життям, а зараз рік пролітає одним днем. І мені трохи соромно, що пішов від неї як від прокаженої .

Цукор прокапував у напій коричневою карамелью.

— Та зараз вже не важливо чи була вранішня галюцинація чи вечірня. — сказав Матрос.

Доктор узяв чарку і вони перехили чарівний напій.

— А по моєму важливо. Ми вже наклепали роботів а про себе нічого не знаєм.

Матрос одним рухом руки відсунув чарки в бік.

— То як повашому вона мене змусила бачити те що я бачив? І чи не було це справжне чарівне омолодження ?

— Думаю ні. Я зараз багато міркую над природою вірша отриманого в вигляді шифру і в вигляді видіння тією Амі.

— І що думаєте про це ?

— Ті пристрої на орбітальній станціїї дуже чутливі і тому вірш був почутий. Людина теж не менш чутлива, якщо не більш. Просто не все доходить до її свідомості. А от Амі вийняток, вона як мабуть і всі відчула тут музику що звучала в космосі, та чомусь її свідомість впустила вірш до неї, а вже звідти він народився у цей світ.

— І хто вирішує що пускати у свідомість, а що ні ?

— Думаю вчені минулого помилились назвавши це підсвідомістю, влучніша назва надсвідомість .

— Надсвідомість. — прошепотів Матрос.

Він знов наповнив чарки зеленим зіллям і підпалив, цього разу без цукру. Невагоме полум'я танцювало. Матрос вдивлявся в нього, та відчував якусь його штучність. Долонею він загасив чарки і просунув одну до Доктора.

— А якщо ближче до діла, то я думаю ми самі замовляєм у нашої надсвідомості що нам давати. — Вони перехилили чарки і Доктор продовжив. — Мабуть та Амі хотіла писати вірші, мала до того здібності, дивилась і шукала про що можна написати, от і її надсвідомість почула її бажання і розшифрувала ту космічну музику для неї .

— А як ви поясните раптову старість жінки в яку я ледь не закохався ?

— Думаю, ти мав рацію коли казав не про надто яскраву її молодість. І вже у віці вона тільки що і хотіла молодика до себе в ліжко, і її надсвідомість знайшла до цього шлях.

Матрос зважував усе сказане .

— Та це все одно вийняток, правильно ?

— Так .

— То чого ж одні бажання здійснюються, навіть таким неймовірним способом, а інші ні ?

— Про це я не думав.

Мене більш хвилює музика. Мені бачиться той первинний акорд в якому закладенні всі ноти і гамми, і який звучить і досі.

В уяві Доктора постала в увесь зріст якась арфа, якої торкнувся невидимий музикант, колись давно, і музика її не стихає й досі.

З колонок навалилось приземленне синтетичне звучання. Матрос повернувся до стійки .

— І нам трохи музики не завадить.

Доктор всміхнувся певно пригадавши і в собі, настрій, який мав Матрос.

Звучала синтетична музика з високим темпом і оранжировками, які в уяві Доктора виглядали як чарівний пилок, що повільно сиплиться і виблискує. Далі той пилок ніби засмоктало у чорну діру. Темп перетворився на пародію кулемету і затих, лишивши ледь чутне відчуття польоту. Потім бас і ритм в єдиному обличчі ожили і Доктор вже не слідкував за ними. Доводилось підвищувати голос щоб чути один одного.

— Існує медуза, вона, якщо її не вбити, ніколи не вмерає. — майже кричав Доктор.

— Що правда? — перепитав Матрос.

— Правда, тільки назви точної не пам'ятаю.

Матрос наповним ще раз чарки.

— От я міркував, про пошук того гену що робить її такою і про можливість вживлення його людині. Хотів би собі вживить?

Матрос помітив як навколишне набуло жовто-оранжевого відтінку.

— Що хотів ?

— Хотів би стати безсмертним ?

— Дивлячись як. Якщо таким як зараз то так, а якщо перетворитись на медузу чи овоч, то ні.

Доктор зітхнув.Його питання було зовсім про інше, та щоб пояснити

треба було верищати. І він закричав.

— Я про інше. Тобі б довелося жити в іншій єпосі де не було б жодного твого теперішнього близького чи знайомого, з яким би були спільні спогади з дитячих наприклад років..Фундамент твоєї особистості вже утворений, а далі тобі б довелося весь час наздоганяти. Ностальгувати.

— Я й кажу, що якби таким як зараз, то так.

Доктор подумав « дійсно чого я про сумне, скільки плюсів ...»

— А що в цьому хорошого? — йому хотілось що Матрос назвав ті плюси.

— Що в цьому хорошого? А те, що ось ви на приклад шукаєте відповіді на питання про вірш, про надсвідомість і про таке інше, та це лише думки і здогадки, уявіть як би ви просунулись якби мали безліч часу.

— Цю проблему раніше вирішували інакше. Все надбанне знання передавали дітям. А ті своїм дітям. А ті своїм.

Матрос зробив музику тихше.

Вони помовчали кілька хвилин. Матрос перехилив пляшку із залишками зілля над чарками. Вони перехилили чарки.

— Все залежить від того що скажуть Брати коли повернуться. — сказав Доктор.

Матрос зітхнув.

— Думаю, що якщо навіть Брати через свої зв'зки виведуть на арену справу з викраденням Капітана, то наші сусіди не поворухнуть і пальцем за для пошуку.

— Або щось збрешуть. — додав Доктор. — Та в нас немає іншого вибору — продовжив він, — лізти через лазерний кордон, і на осліп шукати Капітана ми не можем. Лишається дипломатія.

— Чого ж не можем ?

Доктор відчув його запал. Та піднявши голову щоб щось сказати він побачив перед собою кабана, з червоним вогким п'ятаком і маленькими очима. Доктор прокліпав очі, струсив головою.

— Досить пити. — сказав він і поглянув на порожню пляшку зеленого зілля.

— Я й сам ледь на ногах стою від утоми. — сказав Матрос і пішов вимикати музику.

— Якось, як я був підлітком — почав розповідь Матрос, — вдома був ремонт. Треба було зробити відкоси з гіпсокартону. Та не було ножа щоб його порізати. Я пішов в магазин. Дорога йшла занедбаною ділянкою парку. Серед кущів я зустрів незнайомця. Він вимахував кувалдою намагаючись щось розбити. Та в той момент він переводив подих « чого дивися, іди звідси » сказав він мені. Я зупинився. Він знову сказав мені йти геть. І я пішов. Весь час я повторював сам собі, що мені потрібен друг. Просто друг якого я можу чомусь навчити. Повертався я тієюж дорогою. Він не полишав намагань розтрощити якийсь предмет. « Що тут робиш » запитав я, і вдарив кулаком в його обличчя. Потім ще раз, вже підвищивши голос. Він з задньої кишені витяг розкладного ножа. «Йди сюди » наказав він мені. Я відступив назад не чекаючи такого повороту. Я думав про те як те блискуче лезо легко ввійде в мене і про те що я скажу мамі. А тоді я згадав про ніж що придбав, і теж дістав лезо. Ми застигли дивлячись один на одного.Ніхто не хотів складати ніж першим, доки ми не домовились сховати їх одночасно. Він розказав що хотів розтрощити люк і здати в пункт прийому, якими тоді володіли Брати. Цілим його не приймали.

— Добре що так все скінчилось.

— Так, пізніше ми з ним ще щустрічались, та розмовляли вже ніби як друзі.

Матрос загасив світло. Вони поволі піднімались сходами.

— Я про те що треба бути готовим до всього. І як треба буде, — я сам піду через той кордон за Капітаном.

 Без феерверку

У світлій і охайній кімнаті лежало тіло Капітана. Воно вже мало чималу бороду і запавші очі. Ввійшла Амі тримаючи ножиці в руці. Вона сіла на ліжко і почала обрізати волосся, тихо наспівуючи собі під ніс. Погладила його голову і всміхнулась, мабуть уявляючи як щось йому казатиме. Капітан знаходився без свідомості весь час перельоту. З пустелі серед хаосу і паніки Амі забрала його на корабель, керуючись самим піклуванням. Вона скомандувала Тарену і Волену допомогти їй.

Корабель йшов на посадку .

— Незабаром будем вдома. — сказала вона в голос. Та вона не чекала що ці слов подіють так. Дихання прискорилось і Капітан відкрив очі. Світ постав перед ним розмитим і не чітким. Руденька дівчина сиділа поряд. Виглядала вона трохи зляканою .

Корабель здійснив посадку. Капітан покинув його разом з усім екіпажем вогняних майстрів. Амі тримала під руку ще слабкого Капітана.

— Я забрала тебе з поля, коли оскаженілий натовп накинувся на глядачів.

— Чому вони це зробили ?

— Незнаю. — відповіла Амі.

Всі учасники змагань відправлялись до своїх помешкань. Амі з Капітаном направилась до школи вогняного танцю, де вона мешкала.

Кімната була маленькою і мала лише найнеобхідніше. Вікно, з видом на сад, ліжко, стіл і стілець. В кутку стояв обруч для крутіння на талії.

— Я маю сказати про тебе Майстру.

Амі лишила його самого. Капітан присів на ліжко. Поглянув у вікно. Соковита зелень милувала око. Капітан ніяк не міг пригадати що сталося на тому пустельному шоу, ні що сталося тиждень тому, чи рік тому .

Повернулась Амі.

— Майстер сказав що ти можеш залишитись в окремій кімнаті. Ходімо я тебе проведу.

Розташовувалась вона в іншому крилі. Поряд було вікно, з якого було видно високі металеві ворота.

— Ось ця.

Відкрились двері. Кімната нічим не відрізнялась від тієї де мешкала Амі. Лише куток був порожній .

— Сніданок, завжди з дванадцятої до тринадцятої, обід з двадцять п 'ятої до двадцять шостої, вечеря, вже скоро, з сорок дев'ятої до п'ятдесятої. Приходь до мене разом підим до їдальні.

Капітан присів на ліжко.

— О, вибач, я принесу їжу тобі в кімнату. Тобі не треба ні про що хвилюватись. Відпочивай. Я скоро.

Амі миттю зникла за зачиненими дверми.

Капітан лишившись на самоті і приліг на ліжко. Його окутав сон, як густий мед, важкий і солодкий. Він ніби і не втрачав свідомості, а одразу опинився в тій картині яку він бачив за вікном, але в трохи інакшій. Зелений сад був навколо. Суворе дерево здіймалося на пагорбі. Поряд текла річка, чиста і без заростей. Наближаючись до дерева він помітив за ним когось. Той незнайомець сидів непорушно і був вдягнений у якийсь домашній одяг. Капітан наблизився і незнайомець швидко обернувшись жбурнув щось прямо в обличчя Капітана. Не думаючи він зреагував і помітив затиснену між великим і вказівним пальцем сюрікену. Метал її виблискував, а тоді розсипався на кульбабовий пух і полетів за вітром.

— А ти вчишся. — сказав незнайомець сидячи вже обличчям до Капітана.

— Хто ти? — запитав той.

— Я той письменник що написав і про Енеру, і про Дівчину, і про тунель. — відповів він.

— Письменник ?

— Саме так.

Капітан винирнув із сну з відчуттям реальності наснившегося. Ввійшла Амі.

— Ходімо в їдальню, Майстер не дозволив носити їжу в кімнату. Душ приймеш пізніше, я проведу.

На роздачі взявши піднос він отримав тарілку чогось схожого на кашу, фруктовий напій і дві хлібні кульки.

Амі виявилась не голодною і погодилась віддати свою порцію Капітану. Випивши фруктовий напій Капітан запитав .

— Вибач, а в яких ми з тобою відносинах ?

Вона трохи розгубилась. Поправивши зачіску, вона мовила дивлячись прямо в вічі.

— Я твоя наречена.

— Ясно. — відповів Капітан, — та я мав спитати.

— Нічого. — відповіла вона.

Повечерявши фруктовим напоєм Амі провела його до душу.

— Все, далі мені не можна, там роздягальня, душ. Тільки спершу налагодь потрібну температуру води, а тоді вже мийся .

Капітан став під приємно гарячі струмені. Тіло й досі боліло. Некваплячись він витерся і рушив до себе в кімнату. Там на нього вже чекала Амі. Вона запропонувала прогулятись садом. Починались довгі сутінки. Вони пішли малохоженими стежками і опинились біля могутнього дерева на пагорбі, схил вів до річки. Амі сказала що у цьому місці закінчується територія шкідливих для людини паразитів і починається територія нешкідливих і тут можна купатись. Вона скинула легкий одяг, наблизилась до води і обернулась кинувши погляд на Капітана. Рукою вона прикривала груди, і почала поволі заходити у воду, яка огорнула її ступні, потім голені, вода підіймалась все вище, розганяючись в боки колами, доки не торкалась її бедер. Амі повернулась, і сміючись бризнула водою в бік Капітана, пропонуючи і йому скинуте все.

Капітан відмовляючись похитав головою з боку в бік. Він помітив що це місце йому знайоме, по останньому сновидінню, та побачити з його з вікна він не міг, бо розташовувалось воно далеко від корпусу. Повітря набувало вечірнього запаху, колір неба став морквяно-оранжевий. Дивлячись у нього, всередині прокинулось ніби якесь відчуття, що картина та вже бачена.« Звісно, Амі, моя наречена, і нічого дивного в цьому не має ». Амі відплила від берегу і крикнула до Капі ана « тут закінчується безпечна зона ». Ще трохи побувши Амі попливла до берегу. Вона побачила як з за крони дерива здійймається вогник і вибухає кольоровим фонтаном. Амі вказала пальце Капітану на видовище. І він обернувся. Амі вийшла з води, вона стікала з неї струменями, потім вона зібрала волосся в жмут і почала викручувати, кидаючи при цьму кудедно — винуватий погляд на Капітана. Вода з неї вже не зтікала, коли вона підсіла поряд.

— Це вечірні тренування. Колись давно коли війна вже закінчувалась, люди знаходили один одного за допомогою таких вогнів. З того часу ми вважаєм це священною традицією. — сказала вона.

Капітан лишися вночі сам в свої кімнаті поскаржившись на погане самопчуття. Проспавшт усю ніч, він відчував себе вже краще.

О дванадцятій вони з Амі пішли на сніданок. Перед входом, над дверми висіла табличка з написом « Їдальня », Капітану привижилась замість букви « д », буква « б ». І з таким настроєм він ввійшов в середину.

Під вечір, коли вони лишились з Амі самі, Капітан хотів пригорнути її до себе, та в пам'ять вірвався спогад про те як в дитинстві під час гри в футбол м'яч йому влучив в слабке чоловіче місце. Спогад був такої сили що змусив Капітана попрощатись з Амі. Вночі Капітану знову наснилось теж місце. Біля дерева він зустрів загадкового письменника. Письменник схилився над купою листя з дерев, перекладав їх з уважним виглядом. З за вуха стирчав олівець. Капітан щось сказав. Письменник не повертаючись відвовів що ніяк не може змусити головного героя робити те що треба.

Капітан прокинувшись вхопився за примарний спогад.

 На Землі

На Землі в цей час, недалеко від Дніпра, площі повнились людьми. Невеселими, загартованими, тямущими. Мали вони транспоранти і плакати. Не було там, ні про пробірочність, ні про гордість. Були там чоловіки і їхні жінки, разом вони вимагали повернути старе .

Від Сонцеферм і роботи на них в чоловіків згасала потенція. Жінки робились не задоволені і виходили на підтримку закриття Сонцеферм. За цим серед люду спостерігали Брати.

Доповівши про зникнення Капітана військовим вони лише підтвердили свої здогадки, — уся команда знаходилась у світовому розшуку. Було вирішено вигадати людину з обличчям і датою народження, і зробити його зникнувшим з пустелі.На це покладались усі сподівання .

Можливо тоді б вдалось щось дізнатись про місце знаходження Капітана. Лазерний кордон після інциденту був негайно закритий. Винуватців, принайні їхню більшість було затримано. Всі вони стверджували що бійку розпочали не вони, а у викрадені ніякої вигоди не бачать. Самі лише неприємності. Доводилось чекати. Дівчина проводила час з Марією і Механніком які збиралися одружитись. Ночами вона виходила під небо і зверталась до зірок, просячи повернути їй Капітана.

  Сітчастий Плазун

— Маєм підготувати з тобою номер. Я вже придумала який .

Капітан з Амі йшли повз кам'яне дерево, ступаючи на плитку у вигляді медових сот. Далі було видно арену. Обабіч дороги зеленіли рослини.

— Як називається ця? — запитав Капітан вказуючи на рослину що стелиться сіткою. Вона здалась йому дуже дивною — кожна рослина приєднувалась до іншої утворюючи покриття. Капітан спинився роздивляючись її.

— Це сітчастик. — відповіла вона. — Ходімо вже, маємо багато тренуватись.

Капітан мовчав про сновидіння що його тривожили. Амі коротко розповіла про те як вони познайомились, потім про довгі дні розлуки і те як вони врешті зустрілись. Та через скажений натовп Капітан втратив усі спогади про це.

— Головне що ми разом. — казала Амі

Я придумала початок виступу. Уяви. Темрява. Нас не видно. Лише старомодний ліхтар, такий із відкритим вогником. Ти береш мене за талію, підіймаєш до гори. І я запалюю віяла. Потім передаю вогонь тобі.

Вони вже наблизились до входу в арену, що представляв собою половину овала. Брама ніколи не зачинялась, що було символом, як казала Амі, запрошення усіх. Ехо блукало від їх голосів.

— Сьогодні ж почнемо твої тренування. — Амі принесла з під арки де мають з'являтись виступаючи, легкий металевий предмет, ростом з Капітана і у вигляді букви «s».Капітан узяв його до рук зважуючи .

Амі розминалась, затанцювала змією, вигнулась кішкою. Капітану стало не по собі через той спогад, що все зіпсував .

— А тепер візьми інструмент за середину. — вона тільки і зиркала, кидаючи багатозначні погляди на Капітана. — І одним з полюсів малюй вісімку. Як можна довшу і ширшу. Однією рукою, потім іншою.

Почалось монотонне тренування. Амі крутила кільце навколо талії. Це дійство мало магічну силу. Та втома почала даватися в знаки і Капітан дедалі частіше хотів сісти перепочити. Під час короткого перепочинку шо брала собі Амі, вона те і робила, що тільки підбадьорювала Капітана, « в тебе є друге дихання, вогонь який має розгорітись, ти можеш, маєш себе перебороти » зривалось з її вуст і Капітан дослухався до її слів .

Коли Амі сама стомилась, вона вирішила потренувати момент із запалюванням віял від ліхтаря.

— Ти маєш узяти мене за талію і підняти якомога вище.

Капітанові думки блукали безцільно і він виконував її прохання .

Капітан думав « як це ми в темряві, коли поряд ліхтар, нас теж буде видно ». І вже в котре він підіймав її на висоту, а вона все вигукувала « вище, вище » .

І ось, до Капітана увірвався несподівано, ніби грабіжник в ювелірний магазин, спогад — зелень що обпліла усю землю, — і він вигукнув.

— Плазун, він називається Плазун .

Це сталось коли Амі була на самій висоті, і там вона зрозуміла, що так вже, більше ніколи не піднімиться.

Шлях з незвідки

 Тиша. Навколишне видається інакшим коли сонце сідає. Звичне набуває нових окреслень. Про це думала Дівчина гуляючи нічним містом. Її наповнювали відчуття. Сильні і непереборні, загострювали самотність і тьмарили надію побачити Капітана. Однієї ночі ноги принесли її на міст над широкою рікою. Всередині голкою колола печаль. Невимовна. Мов стіна відділяла її від усього світу. Разом з нею втома. Від самої себе. Попереду темна вода і виступаючі з неї камені. Вона дивилась вниз шукаючи порятунку там. В думках про кінець. Та треба було наблизитись все ближче і ближче, щоб згадати в собі надію. Бо порятунок втікав. І вона вирішила його наздогнати перелізши через холодні перила. І там пальці її не послухались. Серце калатало. Щось інше заволоділо нею не даючи зробити і поруху. Доки краплі сліз не полетіли вниз .

Вона повернулась на міст, втомлена і спустошена. Та сила що несподівано заволоділа нею, тепер полишила. Вона підняла голову неначе в надії віднайти її. Чумацький шлях вирізнявся в повну силу. Якісь слова вона прошепотіла. І поволі рушила до того місця де міст сполучався з дорогою.

Наступного дня дивлячись новини вона бачила як натовп жінок кинувся лупцювати ДаоДональда, коли він вирішив роздавати усім пігулки. Після цього він подав у відставку.

Ввійшла Марія. Вона сяяла як і весь останній час, та цього разу в погляді її була якась особлива лукавинка.

— Є новина.

Дівчина думала що це будо щось про Братів, бо ДаоДональд йшов у відставку і очікувались якісь зміни.

— Яка ще новина ?

— Сигнал. З Іролок. Вгадай від кого ?

— Вони що передумали і знову хочуть прилетіти? Чи не бояться ?

— Це Капітан. Він на Іролок.

— Як це сталось ?

Ввійшов Механік. Він в очевидь здогадувався про що розмова.

— Зі мною таке теж бувало, приходиш до пам'яті і не пам'ятаєш як тут опинився. — посміхнувся він.

— Вони забрали його непритомним з пустелі. — відповіла Марія.

Дівчина пригадала як пішла через ті слова що мовила та вогняна інопланетянка Амі з великих екранів.

І вже тоді радість почала розквітати в ній. Обережно щоб не помилитись, чи не нароком своєю радістю не порушити хід речей який почав складатись. Вона посміхнулась. Причаїлась. Час набув сенсу .