Та ми, як досить молодий – 3 *цифрами* роки – неформальний гурт, не надто парились цим питанням. Коротше – *повтор* наші межі «непоганих грошей» були ще досить вузькі. Як на мене головне було те, що ми знали собі ціну і рухались тільки вперед, постійно шліфуючи свою майстерність, як музикантів. Хтозна, що було б ще через три роки невтомних репетицій?
Чорт, але ж тоді він напевно буї під кайфом… як я міг цього не помітити?
Були такі композиції (музика Фобі), які навіть у мене, людини, якомуій подобається, в плані музикальної творчості, так званий «Spleen», викликали почуття тривоги і якогось надприродного страху.
Забагато «Як», «якщо», «які», «якби...» і т.д.
По-дорозі всміхався всім, до кого тільки можна було всміхатися. Вже не знаю, що думали про мене ті люди, зрештою, мені було байдуже.
Закіпів *закипів* чайник. Я взяв з полички банку чорної *чи треба це уточнення?* кави з вершками, та насипав у горнятко аж три чайні ложки.
Коротше –*повтор* наші межі «непоганих грошей» були ще досить вузькі. Як на мене головне було те, що ми знали собі ціну і рухались тільки вперед, постійно шліфуючи свою майстерність, як музикантів. Хтозна, що було б ще через три роки невтомних репетицій?омуій подобається, в плані музикальної творчості, так званий «Spleen», викликали почуття тривоги і якогось надприродного страху.