І знову дежавю...

Глухі, сліпі і безталанні,

Загублені поміж людьми,

Колись часи згадають давні,

Заплачуть, що могли й вони

Буть на землі своїй панами...

Могли… Та тільки віру йняли

Чужим посулам...

Спромоглись

Розбити вщент, що будували...

Так вже було таке колись

То ж, плачте люди,

Чи не знали,

Коли Вкраїну шматували

Та слухали чужих дяків?

Чи свого розуму не мали?

Надії, мрії сподівання

Далеких пращурів, дідів,

Та до Всевишнього благання —

Отак взяли і враз просрали

За "тридцять срібних" мідяків...

(Окт.2013)