Щоденник Промоутера

Кріс прекрасно знав, що сидіти за робочим місцем не дуже бажано, але сьогодні йому було начхати.

Він не виспався, бо не очікувано початок його робочого дня перенесли на десяту ранку, а це було на три години раніше ніж зазвичай!

У метро хтось дуже великий та особливо криволапий наступив хлопцеві на ногу – на хворій палець! Кріс зробив для себе висновок, що любить метро, але ненавидить людей.

До усього цього, у кав’ярні, де він кожного ранку купував собі чашечку не самої поганої кави, цей напій скінчився. Тому Крісу довелося шукати дешеву каву по усьому торговому центру. Не знайшов. На каву пішла третина грошей, розрахованих на весь день.

Кріс працював в оточенні фастфудів. Навколо стояло повно столиків і сотні людей кожного дня поглинали за ними кілограми різних наїдків. Запах стояв вбивчий, особливо якщо працюєш голодний вже вісім годин, а грошей у твоєму кармані вистачить хіба що на пів гамбургера.

Зараз же торгівельний центр тільки прокидався. Людей було не багато, більшість з яких поспішала на роботу, скорочуючи шлях через ТЦ.

«Точка», за якою «до сьомого поту» працював Кріс, знаходилася прямо біля кількох столиків. Хлопець частенько розважав себе тим, що підслуховував розмови за цими столиками.

В цю ранню годину його єдиними сусідами були двоє дідуганів. Можна сказати, що вони були цікавими особами. Перший – з довгим волоссям та пишними вусами, а інший, у повну йому протилежність — лисий, та свіжовибритий. Обидва сиділи у лляних білих костюмах, та роздумливо розмовляли, смакуючи каву.

Кріс навіть почав було їм заздрити, бо його кава вже пів години як скінчилася.

«За такі гроші, вона повинна б була сама відновлюватися у стакані вічно!» — подумав про себе він.

Замріявшись про «вічну» каву, Кріс убив ще з пів години робочого часу.

За весь цей час до нього підходили тільки один раз, і то, щоб повернути куплений вчора товар, бо він бач, напрацює. Ось так швидко Кріс втратив процент за цю покупку.

Знову накрило нудьгою і захотілося спати.

Зазвичай зранку нічого не відбувається, і Кріс вважав, що просто втрачає цінні години життя. Та скоріш за все це просто була роздратованість через те, що він не виспався.

Повз стійку пробігло двійко дівчат. Одна з них трохи невпевнено взяла листівку із даними про продукт, і вони побігли далі.

І знову години забуття. Іноді навіть Кріс відчував себе нікому непотрібним у цій масі людей, що йдуть своїми шляхами.

Поправляючи краватку, він спробував відігнати похмурі думки. Дідько! Як же він ненавидить ці офіціальні костюми, а ще й палиць болить!

Кріс вже навіть скучив за своїми кедами, що самотньо лежали вдома.

Забурчало у животі. Ні! Ще рано їсти, треба потерпіти ще трохи, бо такі часті візити до фастфуду йому зараз не по карману.

У зростаючому натовпі, Кріс помітив знайоме обличчя. Цього дивака він бачив у центрі кожного дня. Він просто ходив довкола, пив каву та їв морозиво. І так кожного дня. Кріс не рідко за ним спостерігав. Декілька днів тому, знайома продавщиця з сусіднього магазинчику чаїв розкрила хлопцеві таємницю цього чувака.

Виявилося, що усі ці дні він також тяжко працював. Здається він з Ірану, а ще він знахар та цілитель. Більше того, каже, особисто розмовляв з Ісусом, та після цього в нього прорізався дар цілителя.

Низенький чоловічок, нічим непримітний, з морозивом та не змінною посмішкою – та все ж знається з Богом, а це як ні як надає йому значимості.

Чим ближче до середини робочого дня, тим довше тягнувся час. До «точки» ще й досі ніхто не підходив, і Кріс знову вмостився на стілець, постоявши кілька хвилин.

Хлопець вже почав замислюватись, щоб піти поїсти, як тут до нього підійшов його Бос.

Як завжди наче переляканий, він швидко ставив питання, щодо продажу товару, і так само швидко поповнив запаси того ж товару, зняв досить велику касу і зник.

Так відбувалося кожного дня.

Кріса як завжди відругали за те, що він не заправив сорочку, а також за те, що читає а робочому місці, але сьогодні у нього «палець», йому можна.

Ще через пів годинки, Кріс все ж не витримав, поставив п’яти хвилинну перерву і пішов їсти.

Доїдаючи гамбургер, йому здалося, що їх спеціально роблять так, щоб одного не вистачало і ти обов’язково купував хоча б ще один.

На силу переборовши свій голод і не віддавши у фастфуд останні гроші, Кріс знову пішов працювати.

Десь за декілька годин до закінчення зміни, до промоутера підійшло двоє іноземців східної зовнішності. На ломаній мові вони довго вмовляли хлопця підписати їм договірна товар не маючи потрібних документів, так було дешевше. Вони пропонували йому заплатити вдвоє дорожче, але через хвилин двадцять безплідної суперечки вони пішли.

«Смішний народ»,- подумав Кріс, — «вони воліють за будь яку ціну зробити неправильно, коли навіть в рази дешевше можна зробити правильно».

Згодом знову прибіг Бос. Був кінець місяця, і він виплатив вже давно обіцяну зарплатню і зник.

Кріс значно повеселішав.

Зрозумівши, що торгівлі та Боса сьогодні вже не буде, хлопець пішов о сусіднього магазинчику чаїв. Там його люб’язно кожного дня частували чаєм. Поспілкувавшись трохи з продавщицею, він глянув на годинник.

Вже час додому.

Швидко зібравшись, хлопець закрив «точку», і вибіг на вулицю.

Хворий палець знову змусив знизити темп.

Йдучи до маршрутки, Кріс подумав, що все ж таки йому подобається його робота. Це спостереження за людьми…та ні! Просто гроші отримав…