Сумна осінь

пам'яті Shinha

Зловісно пішла у морок холодна осінь, підхопивши останній листочок людського життя. Вона ледве шепотіла сухими вустами, плакала від болю без сліз — тисяччю плачів. Бездонна туга вітром впала на дорогу, збираючи квіти скорботи.

Як же щемить серце без тебе, друже.

У кожного таки свій шлях. І хто знає: чи ми обираємо його, чи він нас. Усе придбане по дорозі людина несе з собою до останнього подиху, а потім залишає на згадку якусь частинку себе. Ти так і зробив. Дякую за цей скарб, принесений на крилах музи, яка з любов'ю торкає струни тужної арфи.