Таблетка і стакан текіли

Перша частина. Божевілля на межі смерті.

 Він не спав уже чотири доби. Можливо, якби його покинули нав'язливі думки про смерть, то ці муки би закінчились, а в даному випадку все складалося найгіршим чином.

 Проходили години, хвилини, секунди, а мозок відключався все більше і більше.

"Треба припиняти пити цю гидоту!" – в голові з'явилася остання здорова думка, та коли таблетка помандрувала стравоходом, і вона кудись запропастилася.

 Кімната.

 Чоловіча постать.

 Ніч.

 В куті величезне дзеркало, в якому немає нічого окрім темряви. Збоку недопита пляшка дешевої текіли.

 Випивши свої ліки чоловік вирішив, що буде краще, якщо запити їх спиртним. Одним великим ковтком він відбив набридливий гіркий присмак в роті, натомість, замінивши його іншим неприємним смаком.

"Добре..." – продзвеніла в голові пуста думка.

Кімната поплила і темрява зникла. Усе навколо визирнуло з колишньої чорноти і осяялось денним світлом. Годинник на стіні пробив 9 годину.

— Байдуже, — пробубонів чоловік, помітивши зміни, що відбулися навколо.

— Повернися, — почув він у відповідь.

— Байдуже, — повторив знову чоловік.

— Я тут!

— Навіщо?

— Я тут за тобою!

 Чоловік повернувся назад і глянув у дзеркало. Темрява, яка там була нікуди не зникла, а в безкінечній чорноті стояла постать, ще чорніша за саму темряву.

 - Я тут! Ти мене не бачиш?

Чоловік підійшов ближче.

— Що ти таке? – нерозбірливо пробурмотів він.

— Просто тінь.

— Тінь від чого?

— Тінь світла.

— Це неможливо.

— В усіх є темна сторона.

 Кімната захиталася, як каюта на кораблі. Дзеркало кидало в усі сторони, лише постать стояла непорушно. Вона мугикала якусь моторошну пісеньку, в такт якій і відбувався резонанс приміщення.

— Припини! – скрикнула тінь і кинулась в кут дзеркала.

— Не можу. Ти мені брешеш!

 Чоловік схопився за голову намагаючись припинити витівки свого мозку, та той лише голосно насміхався з бідолахи.

 За мить чоловік отямився на підлозі. Сонце сідало.

 Постать в дзеркалі і досі стояла на місці. Пісенька зникла.

 Таблетка припинила свою дію, мозок трохи відпочив від багатоденного катування безсонням. Проте, з'явилась нестерпний головний біль і нудота. Не в силах стримувати поклики організму, чоловік випорожнив шлунок просто на паркет. На очах дерево просочилося рвотними масами, і ті зникли з поверхні.

— Що за..? – вже досить розбірливим голосом запитав чоловік.

— Ти сходиш з розуму, — пояснила постать.

— Ти хто?! – злякався чоловік.

— Ми вже знайомились. Я – твоя тінь.

— Неправда! Ти тінь світла! У кожного є темна сторона.

— Ні, ти божевільний. Як у світла може бути тінь?

— Це неможливо… — відповів чоловік.

— У всіх є темна сторона!

— Припини! Що ти верзеш? Замовкни!

— Як у світла може бути тінь? – чоловік почув свій голос, який прокотився по доверху забитій меблями кімнату.

— ЩО ТИ ТАКЕ?! – заволав він.

— Ти сходиш з розуму, — відповіла тінь.

— У мене в мозку пухлина! – заверещав чоловік. – Звичайно, що я божевільний! Замовкни!

Тінь заверещала пронизливим жіночим голосом, так голосно, що здавалося з вух потече кров. На дзеркалі з'явилася невеличка тріщина.

— Припини! – тінь кинулась в інший кут, подалі від тріщини. – Ти мене вб'єш!

— БАЙДУЖЕ!

 На цей раз чоловік не намагався протистояти мозку. Він піддався усім тортурам, боячись, що знову відключиться на декілька годин.

Тиша.

Сонце майже зайшло.

 Чоловік ще більше протверезів. Тепер він розумів, що відбувається навколо, та тінь все ще залишалася на своєму місці.

— Чому ти не зникаєш? – скривився він.

— Тому що ти сходиш з розуму.

— Я зрозумів!

 Чоловікові здалося, що постать посвітлішала, і темрява в дзеркалі стала не такою безкінечною.

— Поговоримо? – запитав він у постаті. – Я вже довго не говорив ні з ким.

— Я не найкращий співбесідник.

— Можу зробити ще одну тріщину!

Здавалося, тінь повернулася обличчям просто до чоловіка.

— Не потрібно. Я поговорю з тобою. Про що ти хочеш поговорити?

— Розкажи мені щось.

— У мене є цікава історія. Вона про чоловіка з важкою психологічною травмою, який вважає, що в нього рак мозку.

— Ні, це не цікава історія! Я не хочу її слухати!

— Вона буде цікавою, я обіцяю. Ти її ще не чув!

— Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні!

 Тінь затряслася, боячись, що зараз відбудеться новий приступ і в дзеркалі з'являться ще тріщини. Та нічого не трапилося…

 Аж раптом в чоловіка потекла кров із носа, і почали випадати зуби. Вони падали просто на землю, а зверху їх прикривали червоні краплі.

— Мені не боляче, — прошипилявив чоловік.

— Ти божевільний, — пригадала постать.

— В усіх є темна сторона!

Зуби закінчилися і в роті залишився лише великий і липкий згусток крові.

— Я не можу говорити! – промимрив чоловік.

— Ти ж не хотів слухати мою історію.

— Я не божевільний!

Далі кров потекла з очей. Маленький потічок теплої рідини пробіг по щоці і впав на зуби. Око саме повільно вибралося з очної впадини і покотилося по підлозі, зупинившись біля дзеркала.

— Що зі мною? Це схоже на страшний сон.

— Ти просто божевільний.

— Я божевільний, — чоловік розтягнувся у беззубій закривавленій посмішці. З того місця де було око викотився ком крові.

— Ходімо зі мною, — запропонувала постать. – Я знаю де тут хороший ресторан.

— Так я зголоднів. А ти пожуєш для мене їжу?

— Як скажеш.

— Я тебе люблю! Про мене ніхто так не піклувався, як ти.

— Так, я про тебе попіклуюся…

Друга частина. Смерть на межі божевілля.

— Ніколи не бачив такого жаху, — молодий офіцер поліції рапортував начальству про побачене на місці злочину. – Я не уявляю яким хворим виродком потрібно бути, щоб видумати ТАКЕ!

— Лейтенанте, говоріть по суті справи! Що показала експертиза?

Офіцер важко зітхнув.

— На місці злочину мною виявлено двоє потерпілих. Перша потерпіла — мертва жінка з повністю розпореним черевом. Вона була повішана на власних нутрощах. В крові потерпілої не виявлено жодних сторонніх елементів.

 Другий потерпілий – чоловік. На момент виявлення він ще був живим, та помер по дорозі в лікарню. В крові потерпілого знайшли кінську дозу транквілізаторів в перемішку з алкоголем. Можу заклястися, що він навіть не знав, що відбувається – його мозок відключився задовго до катувань.

 В чоловіка вирвані усі зуби, відрізаний ніс і видалене ліве око.

 Майор з огидою скривився.

— Ви знайшли які-небудь сліди цього маніяка?

— Жодних, сер!

— Здається мені, що ми про нього ще не раз почуємо.

— Не приведи Боже! Я не хочу про це думати.

— Така в нас робота, лейтенанте, — думати!