Чарівниця з будинку навпроти

Я бачив її кожного літнього ранку, сидячи біля вікна з гарячою чашкою запашної кави.

Вона кожного ранку кудись поспішала. Її вічною супровідницею була маленька чорна собачка. Дівчина виходила з дому, дзвінко сміючись, коли собака з розгону кидалася у першу ж ліпшу калюжу, залишену після нічної зливи, і завернувши за кут будинку зникла з моїх очей.

Здавалося б декілька секунд… але миті коли знову її побачу, я чекав увесь наступний день. Ми не були знайомі. Я переїхав у цей будинок з місяць тому і ще майже нікого не знав, окрім двох-трьох сусідів, з якими кожного разу чемно вітався у ліфті.

Щоразу повертаючись ввечері додому, я все сподівався, що маленька смішнюча собачка прибіжить до мене і дасть мені привід заговорити з її господаркою. Але, за весь час я так і не зустрів їх на вулиці.

Коли ж ще через місяць моя мрія нарешті здійснилася, я не те що нічого не зміг навіть сказати, більше того, ця зустріч мене мало з цього світу не стерла.

Вона з’явилася просто не звідки і ще б трохи і збила б мене з ніг, коли я в котрий раз повертався з роботи, пірнаючи у своїх думках. Від несподіваності я мало не верескнув, але насилу зумів стримати себе.

— Ну чого як стовп став?! Бігом за мною, якщо ще життя дороге!

— Ем… Слухаюся…Так, панно! – я в кінець розгубився.

Дівчина побігла, а я, так і не зрозумівши у чому справа, побіг за нею.

Так ми пробігли лише декілька хвилин, а в мене вже серце вискакувало з грудей від хвилювання. Забігши у глухий кут, моя нова знайома зупинилась.

— Дідько! Не туди звернули! – вона оглянула стіни на випадок присутності у них якихось ходів, чи щось таке.

— Ем…а як тебе звати? Я тут новенький, якщо б ти була не проти, то як що до випити по чарочці кави на цих вихідних? – я, нарешті віддихавшись зміг говорити, та ще й сміливість з мене перла на диво сильно.

— Кава кажеш, — вона розвернулась до мене і почала підходити, — було б дуже непогано…якщо б ти зараз пригнувся!

Останні свої слова вона промовила різко штовхнувши мене до стіни.

Я гепнувся на асфальт, болячи вдарившись м’яким місцем, але як потім виявилось, це були тільки квіточки…

Яскравий спалах освітив темний провулок. Я почув крик і відчув різкий запах обпаленого волосся. Тут я вже не стримався та все ж верескнув, а уся хоробрість точно витекла по шортах.

Через декілька секунд я знову міг бачити.

— Вставай, я не зможу їх довго стримувати, — вона стояла у такій позі, ніби тримає якусь непомітну для мене стінку, і я бачив, як здригається повітря, наче цю стінку намагаються пробити ззовні, — скоріш! Джина вже за кілька хвилин звідси!

Джина?! Вона затявкае тих поганців до смерті? Я ніяк не міг зрозуміти як цей песик може допомогти.

Далі пролунав гучний тріскіт і маленьку за статурою дівчину відкинуло на кілька метрів.

— Прорвалися! Ти, — вона дзиркнула на мене, — тримайся за мною!

Я підскочив, краєм ока помітивши два темні силуети у світлі ліхтарів. З їх сторони одна за одною полетіли вогняні кулі. Дівчина відбивала їх досить вдало. Одна куля розірвалася біля мене, обпаливши землю, а разом із нею і носок мого кеда!

— Та де ж Джина, коли вона так потрібна?! – прошипіла незнайомка крізь зуби, відбиваючи атаки тих двох.

Обидва маги, що атакували нас, були вдягнені у чорні мантії. Облич я не бачив, через натягнуті глибокі капюшони.

Дідько, ніколи б не подумав, що подібне відбувається у нашому світі. Магія завжди була для мене лише вигадкою казкарів.

Раптом одного з поганців зпопелив потік вогню, що вирвався десь з-за кутка.

Інший встиг сховатися за якимось прозорим щитом, але вже за секунду на нього накинулося щось велике…Дуже велике!

Бійка закінчилася…від нападників навіть мокрого місця не лишилося.

Це «щось» двома стрибками подолало відстань між нами. Гарячий, не дуже свіжий подих обпік мені обличчя.

Що воно було, я навіть гади не мав.

Тварюка, вища за мене, трішки більше ніж на метр, кудлата і з очима кольору вогню.

— Джина, дівчинка моя! – моя нова знайома кинулась обіймати тварюку, а «воно», наче той песик, впало набік, просячи почесати йому черевце.

Для мене це було занадто і мій розум почав вимикатися. Я нічого не розумів, а моє світосприйняття розсипалося на сотні шматочків після побаченого. «Mindfuck» одним словом.

Поки я то собі міркував, Джина повернулася до нормальних розмірів і дуже активно облизувала мої ноги.

— Що до кави, я згодна, — дівчина підійшла до мене.

Я ще досі знаходився у ступорі. Вона всміхнулася.

— Доречі, я Аня, але це ти вже завтра сам дізнаєшся. До зустрічі!

На цих словах мій ступор закінчився, але пізно. Я побачив тільки голубий спалах.

***

Новий день. Чергова чашка кави. Все те ж крісло на балконі. Знову милуюся незнайомкою з собачкою із будинку навпроти. Все як завжди.

Але виявилося не все…Вона всміхнулася і помахала мені…

Моей пусичке)

02.08.10.