Канабіс та інший навчальний процес

— Всі вільні!

Викладач нарешті закрила підручник і кинула його на стіл.

— Назавтра доробіть цей юніт, та можете починати наступний! – Це вона вже прокричала у спини вилітаючих з аудиторії студентів.

Її крім мене мабуть ніхто не почув, та я теж вирішив зробити вигляд, що глухий.

— В нас далі що?

Мене наздогнав одногрупник на ім’я Святослав.

— ти б чого легшого запитав, Свят, — усміхнувся я, — здається зарубіжна…

Взагалі то усе моє спілкування з групою на цьому і закінчувалось. Щось не знайшов я собі у ній місця. Не можу сказати, що мене не любили, чи що я їх не долюблював – ні. Просто так склалися стосунки.

Десь у кармані завібрував мобільний.

Смс:

«Бембі! Зелена на базі! На сьомому за п’ять хвилин»

О! А це вже ті з ким мої стосунки склалися відмінно. Пабло і Поллі.

Чому, запитаєте, Пабло і Поллі? А біс його знає) Взагалі в нашій компанії нікнейми, назвімо їх так, з’являлися не звідки, а залишалися назавжди. От я, наприклад, Бембі. Мабуть тому, що худий та пухнастий, через кудряве волосся.

Коротше кажучи мене викликали на наше коронне місце. На бокових сходах сьомого поверху ми проводили більшість нашого вільного часу.

Сьогодні ми втрьох вирішили спробувати, що таке маріхуанна. Так, саме про неї мені писала Поллі.

Не знаю де вона її відкопала, тай по суті мені було байдуже. Мені просто було цікаво спробувати що воно таке. На мою думку в мої роки треба спробувати і пережити якомога більше усілякого. Не думаю, що закурити косяк – це перша справа, АЛЕ МЕНЕ ПРОСТО РОЗПИРАЛО ВІД ЦІКАВОСТІ…

Отже, я заскочив у ліфт. Піднявся на восьмий поверх корпусу, пробіг вглиб коридору повз десяток аудиторій та гомін студентів, що вийшли на перерву, та прошмигнув у вузькі двері. На сьомому вони були закриті, що й призводило до таких труднощів.

Спустившись на поверх нижче по бокових сходах, я побачив своїх друзів.

— Бембі, щоб тебе, де ти лазив?! – на мене одразу накинувся Пабло.

— Та вже тут, не панікуй! – потис я йому руку.

Поцілував у щоку Поллі. З її мобільного грала якась музика. Щось схоже на реггі – мабуть вирішила створити потрібну атмосферу.

Я озирнувся. Усі стіни у цьому місці були розмальовані різними незрозумілими мені граффіті, а центральне місце займав здоровенний листок канабісу. Всі ці каракулі мабуть залишені нам у спадок попередніми поколіннями студентів.

— Ну що, готові? — Поллі дістала три трубочки, що нагадували цигарки.

Ми з Пабло тільки мовчки кивнули. Тричі клацнула запальничка. Ми вперше затягнулися. У повітрі запахло одразу і солодко і огидно.

Я закашлявся. Горло роздирало тисячма пазурами. Боже, яка ж гидотна!

Поки що нічого окрім болю у горлі я не відчував. Затягнулися ще раз – результат усе той же.

Нехай не ображаються на мене любителі цього діла, але до цієї гиготи я більше не повернусь.

— Когось пробило? – Пабло глянув на нас у пошуках відповіді.

— А ні трохи.

— Теж саме.

Отже, вирішивши що все це туфта і тільки присмак у роті перевівши побігли на пари. Вже й так 80% навчальних годин тут під намальованим канабісом просиділи. Треба й совість мати.