Тепер ти – Дракон

Це казочка.

Текст надається "as is" ("як є" ).

Автор ні в якому разі не несе відповідальності

за фізіологічні, еротичні та політичні фантазії

читача, за змарнований на читання час, а також

за можливі прямі чи непрямі збитки.

Звідтоді, як знялись під небо стяги

Великих (і не дуже так) держав,

Для тих, хто ще не втишив слова спраги,

Мандрує казка… Я не розібрав,

Де — правда, де — базікання пусте...

Послухайте ж-бо, люди і панове,

Що мій язик під чарочку плете.

Жив-був Дракон в однім чудовім краї,

Тамтешнім людям дав кріпки́й закон:

Ліси та луки, всі поля безкраї —

То панське, а над панством пан — Дракон.

Хирлявий, сильний — маєш ліс рубати,

Везти каміння, порпатись в землі,

Щоб повінь греблі не могла зламати,

Щоб пишно панськії сади цвіли,

Щоб вежі вишкірялися зубцями,

Міцний охороняючи кордон —

Щоб нишком не пробралась манівцями

Дружина, що послав чужий Дракон.

Повинен був холоп у військо йти,

І спокій снів Дракона берегти.

Повинні йти незаймані дівиці

Дракону слугувати у світлиці,

А потім танцювати для панів...

Найліпших дів Дракон, траплялось, їв.

Ті люди, що ненавидять неволю,

Кували потай списи та мечі,

Щоб знищити драконячу сваволю.

Та тільки полохливі паничі

Всяк час Дракону вісточку давали,

Й героїв, що уперто йшли на герць,

Чекали завше замкові підвали...

Але знайшовся раз один боєць —

Не скажеш, що міцний, але везучий —

В облогу взяв палац. Пани втекли,

А першим хутко зник Дракон той злючий —

З казною мов розтанув у імлі.

Звитяжці увірвались до палацу,

І лицар в той же день посів на трон.

Повинен був узятись він за працю,

Що давить плечі власникам корон.

Й ненависні драконячі закони

Зоставили — хай кращих ждуть часів.

Сторожу записали у загони,

Не стали розганять Дракона псів.

Й без того голова всяк час боліла

Від купи нерозв'язаних питань:

У нужник не ходив король без діла —

Папери брав для вдумливих вивчань.

Та якось вождь залишився без чтива —

Задумався, чи дуже поспішав...

Аж гульк — у скриньці папочка красива:

В сап'яні, сріблом літери "Для справ".

Розкрив — та і заклякнув на "престолі":

Не вірилось, що аркуші — не сон.

"Дракона звав на герць, бажав ти волі?

Ну що ж, радій! Тепер ти сам — Дракон!"

І дописи від кожного Дракона —

З прадавніх і до нинішніх часів...

Підвівсь король з дірявого ослона,

На крісло до каміна пересів.

Було в тій папці дописів чимало:

Хто долю кляв, хто Небо вихваляв...

Сторінки ці гортав король недбало —

Шукав щось більше від пера забав.

Й знаходив. Дивувався. Чи то жарти —

Неначе з казки речення були...

Читав уважно, відмічав на карті —

Минуле поставало із імли.

Хіба ж не жарт пояснення обширні?

Король сміявся од порад отих:

"Не їж ти танцівниць — занадто жирні

(хоча народ їх має за худих).

Однак про славу маєш дбати строго:

Панкам віддай одну, а може, двох.

На тебе зниклих спишуть… Та від того

З Драконів не один іще не здох."

...

"Дракону треба яйця відкладати.

З умом — щоб мав, з чим потім рушить в путь.

Зостав ти золоте посеред хати

(про око — вдершись, першим заберуть).

З десяток срібних розпихай під лави.

Шукати будуть, витрачати час...

Й знаходити. Хіба ж їм до облави?

Згадають — та пилюка вже вляглась...

Яйце із діаманта хай мандрує

У Цюрих — гноми добре збережуть.

А хто не відклада, то ті нехлюї

У безвісті лиш хліб сухий жують."

...

"На трон з мечем залізти — це таке, абищо.

Щоб потім ладу дати, треба мати хист.

Затям же, мій меткий наступнику, навіщо

Дракону ікла, панцир й довжелезний хвіст.

Ти є Дракон — то ж прав залізною рукою,

Хоч сів на трон, одягши шкуру бунтаря.

Не знайдеш ні на мить в палаці ти спокою —

Ненавидить, колего, стадо стригаля...

Не всі ж бо вівці: є вовки і дужі леви,

Зайці є полохливі й жадібні щури,

На сало — свині… Та пораджу королеві:

Слідкуй, щоб вівці всі на обліку були.

Зводь очі догори прилюдно при потребі,

Щоб силою Небес кріпить Законів звід.

Дракон в палаці — і Дракон, що є на небі...

Той врешті всіх пожре, його боятись слід.

Дрібні земні діла вершить тобі, колего.

Що білим хмарам метушіння комашні?

Знай, ікла вишкіряй! До Неба ж-бо далеко...

Та панцир одягай, бо лицарі дурні:

Всяк тикає мечем, щоб славу роздобути,

І, хоч одержує лиш місце у меню,

Дракон з переїдання не мине спокути —

В сірчаних водах булькать до схід сонця ню.

З хвостом морока… Має люд за командира

Хвостатого Дракона: в бій веди — та й край!

Наступнику, пораджу: лай мене ти щиро,

Але сусідського Дракона не чіпай:

Причинний він — нюхнув архівної пилюки,

Став бавитись хвостом, і може покусать.

Вчепився в східну волость здуру, чи з розпуки...

Мізкую, вдавиться, не здужа прожувать.

Терпи, хвоста не руш — це так непопулярно!

Спільнота світова цінує слово "мир".

Хвостатість та сусіду не мине безкарно —

Гібридний мир кров хлебче, як війни упир."

...

Подібного читав король чимало...

А згодом історичний документ

Потрапив пофесурі на поталу —

Шукать раціональний елемент.

По тій події не минуло й року —

Відкрив король "Музей лихих почвар".

Ученим ледве вистачило строку —

Матеріали призвели до чвар,

Бо не знайшлося і рядка малого,

Щоб всяк його тотожно розумів.

Та з коштів дощ не оминув нікого,

Погамувавши вчених крикунів.

Хоча сказать, промов було чимало,

Учений люд героїв вихваляв.

Високим стилем слово там лунало:

"Нові часи..." "Доба звитяжних справ..."

Звичайно, що піїти злоязичні

Все шпильки норовили підпускать —

На те король у гуморі величнім

Для сміху зволив ікла вишкірять.

Міщани знали, що Дракон — омана,

Керує ж наймудріший з королів,

І схожості з Драконом — ані грана

(Та й поліцмейстер бачить не велів).