Холодно

Клята осінь пахне димом, аж темніє у очах, і змикаються над ними вії. Важко у плечах. Знов один. Лиш спомин болю стилий вітер хилита, з гілки проситься на волю лист-монетка золота. Гроші скінчились останні, наче їх і не було. Загадав би я бажання, тільки ж небо затягло. Совість мокне за дверима — чи впускати, а чи ні? Я не знаю, як мені пережити ближню зиму.

Холодно. У піч підкину і наллю собі чарчину. Душу спробую зігріти біля іншого вогню — в даль до ближніх подзвоню, пригадаю з ними літо.