Навіщо нам Толстой, якщо є Подерев'янський? / Лохоня Валентин
 

Навіщо нам Толстой, якщо є Подерев'янський?

0.00
 
Лохоня Валентин
Навіщо нам Толстой, якщо є Подерев'янський?
Обложка произведения 'Навіщо нам Толстой, якщо є Подерев'янський?'

"Відродження національної літератури"

або

"Навіщо нам Толстой, якщо є Подерев'янський?"

 

 

пьеса-анекдот (в одном действии)

 

 

 

— Разве ты драматург?

— Конечно, драматург.

— Какой же ты драматург?!

— Я не драматург?!

— Да уж какой там драматург!

— Если я не драматург, кто тогда драматург?

— Если так, расскажите нам о себе.

© "Соло на ундервуде" С. Довлатов

 

 

 

Действующие лица:

Украинский издатель: худой немолодой мужчина с небольшой бородой на лице, на котором застыло выражение усталого равнодушия — на протяжении всего действия он не покидает своего кресла, спинку которого украшает снятый пиджак (хорошего покроя); издатель одет в темно-синюю рубашку, поверх которой висит сильно ослабленный галстук, издалека напоминающий недозатянутую на шее петлю.

Украинский писатель: женщина неопределенного возраста бодипозитивной конституции, одета в нестиранную вышиванку, нервная, возбужденная, как полагается начинающему автору, из рук не выпускает сумочку от алиэкспресса с логотипом "от гуччи", на лице — косметика той же фирмы и соответствующей конституции густоты (это затрудняет определять её мимику, однако невыразительность лица она компенсирует обильной жестикуляцией).

 

 

Внимание! Для передачи колорита пьеса требует исполнения исключительно на украинском языке. Причем для достижения целей произведения будет еще лучше, если актеры освоили его совсем недавно (т.е. думают и общаются в быту на русском), кроме того — таких актеров проще найти.

 

 

Действие первое

 

 

Кабинет издателя. Просторный, в строгом и стильном исполнении, освещенный дневным светом из большого широкого окна, под которым на полу громоздится большое количество раскрытых картонных коробок, доверху заполненных бумажными рулонами. Этими коробками заставлено все свободное пространство кабинета — до самых стен. Посередине кабинета стоит дорогой и тяжелый стол, за которым сидит сам издатель. На столе — сигнальные экземпляры произведений, раскрытые на первой странице — у каждого экземпляра она почему-то смята. Посередине этих листов можно заметить автографы писателей — странно смазанные и неразличимые со стороны зрительного зала.

Дверь кабинета открывается, за ней показывается писательница. Чуть повернувшись, в два приема она преодолевает дверной проем, затворяет дверь и решительным шагом направляется к издателю, на ходу вынимая из сумочки пачку листов.

 

 

Видавець:

— Що це?

Авторка простягає папір:

— Новий шедевр української літератури! Я вчора створила! Дуже патріотичний твір!

Видавець без ентузіазму приймає листи, швидким професійним жестом починає гортати сторінки, пробігаючись текстом, одночасно питаючи:

— Про що твір?

Авторка, відводячи ліву руку у бік вікна, натхненно:

— Про те, як трава зеленіє, сонце жовтіє, вода голубіє...

Видавець, не чекаючи закінчення:

— А вона його кохає. А він любить іншу, а потім — її, але вона вже його — ні. А в цей час кляті вороги наші один за одним помирають, бо ми їх перемагаємо нездоланним духом. А на останній сторінці трава знову зеленіє, а сонце жовтіє і таке інше… Все вірно? Я нічого не забув?

Авторка здивовано розводить руками убік, через що бюст розплющується вишиванкою:

— Ой! Ви що, ясновидець?! Як ви про сюжет дізналися? Я про своє творіння ще нікому не розповідала!

Видавець піднімає погляд над паперами і, не затримуючи його на зім'ятій вишиванці, переводить на обличчя авторки:

— Інтуїція підказала… І ось це ви збираєтесь надрукувати?

Авторка, з кокетством аматора киває головою:

— Так, звичайно! Я вважала за свій обов'язок допомогти становленню національної літератури! Бо я патріотка своєї країни!

Видавець, повертаючи погляд на листок паперів, гидливо:

— Але ж це суще лайн… (не домовляє) звичайне графома… (обриває себе) типова нісенітн… (стискає губи та робить паузу, шукаючи зручне формулювання, нарешті випалює):

— Чому ви впевнені, що це читатимуть?

Авторка, упираючись у свої боки кулаками, де вони ховаються майже по лікоть, без жодного сумніву:

— А що вони ще зможуть читати? Будуть! І купуватимуть, і читатимуть!

Видавець, втративши самовладання, в гніві стискає рукопис у своєму кулаку, з огидою дивлячись на зім'яті листи:

— Да навіть… на стінці сортира знайдеться більше оригінального тексту, ніж тут!

Авторка, сплеснувши руками, з образою:

— Ну-у… Ну то й що! Мені заважали! Взагалі ви повинні не критикувати мене, а підтримати національного автора! Чи ви не знаєте, як важко творити в сучасних умовах?

Видавець (дивиться спідлоба):

— Хто вам заважав?

У авторки образа швидко перетворюється на ненависть:

— Усі ці російські класики — Пушкін, Гоголь, Толстой, Чехов, та ще інші — чимало їх! — усі вони заважають мені створювати бездоганні твори!

Видавець, з тугою відводячи погляд у вікно:

— А-а, розумію… Не вам однієї.

(сумно зітхає):

— Гаразд, нікуди подітися — давайте сюди. Видамо на одношаровому папері. Тираж — п'ятсот рулонів. Поки що більше не можу запропонувати — друкуємо Подерев'янського… (махає рукою, вказуючи на коробки, що заповнюють кабінет)

Авторка мало не підстрибує від радості, від чого на столі дзвенять прилади:

— Ах, я така щаслива! Я була впевнена, що зроблю свій внесок у становлення нашої літератури!

Видавець, не слухаючи її, машинально киває головою, заповнюючи папери.

Авторка раптово змінює тон на жалісливий:

— Ах, якби ви знали, як це важко — бути автором! Як важко відновлювати національну літературу в наші дні… Невже держава ніяк не допоможе нам, молодим творчим людям?

Видавець відривається від паперу, відкладає ручку убік, з хвилини дивиться на м'яту вишиванку, потім витягає з кишені смартфон, шукає контакт з ім'ям "Пральня", викликає та чекає відповіді:

— Ало, міністерство культури? Здорово, Сашко… Як там відбувається процес знесення пам'яток російським письменникам? Багато ще залишилося?.. Мені наші генії скаржаться — їм творити заважають. Ти від нас постійно вимагаєш нових талантів — так звільни для них п'єдестали, чорт забирай!.. Гаразд… Швидше там...

Авторка, уважно слухаючи, поправляє вишиванку, кокетливо:

— А можна також вилучити із продажу всіх російських класиків? Щоб читачі не могли мене з ними порівнювати.

Видавець (приречено махає рукою):

— Можна. Зараз — все можна! (бере себе в руки, далі — професійним тоном): Нам потрібна ваша біографія, не більше півсторінки. Розкажіть трохи про себе, щоб ми могли вам зробити промоушн. Секретарка вас повідомить, коли тираж буде готовим. Наприкінці коридору є кабінет, де ви зможете залишити нам свій автограф на першому екземплярі… До побачення.

 

 

Украинская писательница прощается и выходит из кабинета.

Свет постепенно гаснет, сцена погружается во мрак, в котором различимыми остаются лишь коробки с рулонами, заполняющими издательский кабинет.

 

 

 

ЗАНАВЕС

 

 

 

 

© Валентин Лохоня 2022.07.03

https://nonnihil.net

 

 

 

Вставка изображения


Для того, чтобы узнать как сделать фотосет-галлерею изображений перейдите по этой ссылке

 

Авторизация


Регистрация
Напомнить пароль